Бачинський Ігор Володимирович
(30.11.1983 – 25.02.2014)
 

Бачинський Ігор Володимирович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 890/2014 від 21.11.2014)

Пам'ятники

орден Золота Зірка

      Народився 30 листопада 1983 року у місті Києві у родині офіцера, військового льотчика. Розпочав навчання в школі у місті Умані, де його батько служив командиром ескадрильї, а матір, маючи вищу торгово-економічну освіту, завідувала магазином. Проживала родина в одному з будинків для офіцерського складу в північній частині міста, де поряд з військовим містечком знаходиться Уманська загальноосвітня школа № 5 імені Маршала Чуйкова. У 2000 році він закінчив цю школу і отримав атестат про середню освіту.
      У 1999 році помер його батько, а у 2000 році – матір. Хлопець залишився круглим сиротою. Тому після закінчення школи він переїздить з Умані до міста Боярка Києво-Святошинського району Київської області, де опікуватись ним стали його дідусь з бабусею. Він вступає до професійно-технічного училища №33 у Києві на спеціальність кухаря і через рік успішно закінчує курс навчання. Відразу ж влаштовується на роботу до ресторану у Києві. Весною 2002 року був направлений райвійськкоматом на курси водіїв, які успішно закінчив у березні 2002 року. У 2002-2003 роках служив рядовим у Збройних силах України, спочатку в Харкові, а згодом у Василькові в авіаційній частині. Після демобілізації повернувся додому у Боярку, щодня їздив до Києва на роботу, а згодом і на навчання у Національну академію управління, до якої за власні зароблені гроші вступив восени 2006 року на фінансово-економічний факультет. Наприкінці літа 2013 року перейшов на роботу з Києва до Боярки кухарем у кафе.
      Був доброю, сміливою, чесною та справедливою людиною. Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ'ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.
      Взимку 2013-2014 років щоденно їздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Щоб не турбувати своїх близьких ночував вдома, а щоранку, нічого не кажучи рідним, поспішав на Майдан до своїх побратимів. Через це в середині грудня 2013 року був змушений звільнитися з роботи і фактично вже весь час перебував на Майдані. Коли ситуація на Майдані ускладнилася перебрався туди на постійно, як робили його побратими, які присвятили себе боротьбі за волю України. У ці дні він завжди знаходив хвилинку зателефонувати в Боярку до бабусі і дідуся і заспокоїти їх, запевняючи, що все буде добре. 18 лютого 2014 року під час протистоянь з бійцями "Беркуту" отримав важкі травми від вибуху гранати, внаслідок чого помер 25 лютого 2014 року. Похований у селі Перевіз Васильківського району Київської області.

      Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Ігорю Володимировичу Бачинському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Ім'я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на вулиці Інститутській. 25 лютого 2015 року у Боярці біля Краєзнавчого музею (вулиця Жовтнева № 49) було відкрито меморіальну дошку на честь Героя.

Бачинський Ігор Володимирович. Кладовище села Перевіз Васильківського району Київської області