Бар'яхтар Віктор Григорович
(09.08.1930)
 

Бар'яхтар Віктор Григорович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 855/2010 від 21.08.2010)

орден Держава

      Народився 9 серпня 1930 року у місті Маріуполь Донецької області. У 1948 році закінчив із золотою медаллю середню школу № 16 міста Луганська. У 1948-1951 роках навчався у Ленінградському державному університеті (нині Санкт-Петербург, Росія). У 1951 році перевівся до Харківського державного університету, який закінчив у 1953 році. У 1959 році отримав науковий ступінь кандидата, а у 1965 році – доктора фізико-математичних наук. У 1972 році обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР, у 1978 році – академіком.
      У 1954-1973 роках – науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1973-1982 роках – завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1985-1989 роках – завідувач відділом теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР. У 1982-1989 роках – Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, у 1989-1994 роках – віце-президент Національної академії наук України, у 1994-1998 роках – перший віце-президент Національної академії наук України. Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1983-1986), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986-1996).
      Читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті імені Т.Г. Шевченка та Національному технічному університеті України "КПІ". Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом (1997-2007) фізико-математичного факультету Національного технічного університету України "КПІ".
      З 1995 року – директор Інституту магнетизму Національної академії наук та Міністерства освіти і науки України. Цей Інститут був створений у 1995 році на базі відділу теоретичної фізики та фізики плівок Інституту металофізики НАН України, як установа, що поєднує в собі науково-дослідний інститут і вищий навчальний заклад для розв’язання актуальних фундаментальних і прикладних проблем у галузях магнетизму, екології та підготовки наукових кадрів. Науково-дослідницький комплекс скануючої растрової та електронної мікроскопії для наноструктурних досліджень Інституту магнетизму віднесено до наукових об’єктів, які становлять національне надбання. Інститут володіє унікальною технологією для напилення тонких наноплівок та відповідним обладнанням. Інститут є базовим для підготовки студентів фізико-математичного факультету Національного технічного університету України "КПІ", фізичного та радіофізичного факультетів Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. В Інституті діє спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій за спеціальностями: 01.04.02 – "Теоретична фізика"; 01.04.11 – "Магнетизм". Інститут має два спільних підрозділи: Центр магнітних технологій у харчовій промисловості (спільний з Київським національним університетом харчових технологій) та Науково-навчальний центр високобаричних досліджень (спільний з Київським національним університетом імені Т.Г. Шевченка). Вчені Інституту беруть активну участь у виконанні міжнародних наукових програм, виконуючи спільні дослідження з науковими установами США, Франції, Німеччини, Великобританії, Португалії, Фінляндії та Російської Федерації. Основні напрями наукових досліджень Інституту: теоретичні дослідження нелінійних явищ і процесів тунелювання в магнітних матеріалах; фізика електрохімічних процесів на межі рідина-метал; фізика багатошарових магнітних плівок; магнітні сенсори та матеріали для магнітного запису інформації; наукові та соціальні аспекти великих екологотехногенних катастроф.
      Разом із своїми колегами та учнями академік В.Г. Бар'яхтар створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В.Г. Бар'яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В.Г. Бар'яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.
      В.Г. Бар'яхтар брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при президенті України, членом міжнародної координаційної ради країн Європейського співтовариства з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту "Чорнобиль" при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради українського уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.

      Указом Президента України Віктора Януковича № 855/2010 від 21 серпня 2010 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку фізичної науки, виняткові здобутки в організації фундаментальних досліджень, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність раднику Президії Національної академії наук України, директору Інституту магнетизму Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, доктору фізико-математичних наук, академіку НАН України Віктору Григоровичу Бар'яхтару присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      В.Г. Бар'яхтар – засновник і перший президент (1991-1994) Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук. Голова експертної ради МОН України "Екологія". Голова спеціалізованої ради із захисту дисертацій при Інституті магнетизму НАН та МОН України. Член спеціалізованої ради із захисту дисертації при Інституті металофізики імені Курдюмова НАН України. Член Міжвідомчої наукової ради "Фізика твердого тіла". Член Міжвідомчої наукової ради "Фізика магнітних явищ". Член комісії з державних премій державного комітету України з науки и техніки. Входить до складу редколегій наукових журналів "Металлофизика и новейшие технологии", "Наукові вісті Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"", "Український фізичний журнал" і "Functional Materials".
      Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980). Лауреат двох Державних премій УРСР в галузі науки і техніки (за цикл робіт "Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків" (1971), за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв'язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986)), Державної премії України в галузі науки і техніки за роботи, пов'язані із ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999). Лауреат Премії АН УРСР імені К.Д. Синельникова за роботи в галузі фізики (1978), Премії імені М.М. Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985), Премії АН України імені М.М. Боголюбова. Лауреат Міжнародної премії М.М. Боголюбова Об'єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія, 1999), Премії Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000). Нагороджений орденом Леніна (1986), орденом Трудового Червоного Прапора (1971), медаллю "За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В.І. Леніна" (1970); орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (26.11.1998, за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку науки, створення вітчизняних наукових шкіл та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України), орденом "За заслуги" І (30.11.2005, за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, впровадження її досягнень у виробництво, підготовку висококваліфікованих кадрів) та ІІ (14.07.2000, за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 23.08.1994, за визначний внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення її міжнародного авторитету, створення української наукової школи з фізики твердого тіла); пам'ятною медаллю Папи Римського Іоанна Павла другого за роботи з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (1994). Почесний професор Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. Почесний громадянин Луганська (2002).
      Серед учнів В.Г. Бар'яхтара 25 докторів і понад 50 кандидатів наук, шість лауреатів державної премії України, два керівники науково-дослідних інститутів тощо.
      Автор більше як 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтор (разом з О.І. Ахієзером та С.В. Пелетмінським) відкриття "Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках" (1956).