Дерев'янко Кузьма Миколайович
(14.11.1904 – 30.12.1954)
 

Дерев'янко Кузьма Миколайович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 387/2007 від 07.05.2007)

Пам'ятники

орден Золота Зірка

      Народився 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії Російської імперії, нині – Уманського району Черкаської області у родині каменотеса. Восени 1912 року пішов у місцеву церковно-приходську школу, а в 1917 році на останні копійки батьки відрядили здібного хлопця на навчання в першу українську гімназію імені Б. Грінченка в Умані. Нужда не раз змушувала Кузьму переривати навчання, щоб заробити сім'ї на життя. З третього класу через злидні він таки залишив гімназію і разом з батьком працював каменотесом у гранітних кар'єрах. У 1922 році Кузьма вирушив на навчання в Київську військову школу. Згодом, після її розформування, Дерев'янка разом з іншими найбільш здібними курсантами переводять для подальшого навчання у Харківську школу червоних старшин. Там він, зокрема, опановує японську мову.
      Після навчання – командир взводу, командир роти, начальник штабу полку, помічник начальника відділу Українського військового округу. Служив Дерев'янко відмінно – вже через рік командування взводом отримав першу нагороду – іменний срібний портсигар. З 1933 року – слухач спецфакультету з підготовки воєнних розвідників Військової академії імені Фрунзе у Москві, де його здібності реалізувались також в оволодінні англійською та польською мовами. Після навчання, з 1936 року виконував особливе завдання уряду – організовував і керував перевальною базою на станції Сари-Озек у Казахстані, через яку здійснювалося постачання китайської армії, що вела війну з японськими агресорами. У виснажливу спеку, через піщані бурі, сніжні бурани, в жорстокий мороз через височенні гори Тянь-Шаню, піски однієї з найбільших пустель планети – Гобі, по маршруту протяжністю більше трьох тисяч кілометрів червоноармійці під його командуванням переправляли китайським патріотам гвинтівки, кулемети, гармати, патрони, снаряди, міни. За виконання цього завдання 1938 року він був нагороджений найвищим у СРСР орденом Леніна. Такої відзнаки в той час удостоювались одиниці.
      Під час радянсько-фінської війни 1939-1940 років, майор Кузьма Дерев'янко – начальник штабу Окремої особливої лижної бригади. Це був розвідувально-диверсійний підрозділ, сформований в основному зі студентів Ленінградського інституту фізкультури імені Лесгафта. Сам К.М. Дерев'янко займався не лише плануванням. Коли 6 березня 1940 року лижний загін В.А. Мягкова (посмертно – Героя Радянського Союзу) потрапив у засідку білофінів і був розгромлений, К.М. Дерев'янко на чолі другого загону виніс поранених і загиблих. За фінську війну К.М. Дерев'янко був нагороджений орденом Червоної Зірки та позачергово став полковником. З серпня 1940 року К.М. Дерев'янко – заступник начальника розвідувального відділу Прибалтійського особливого військового округу. У січні-березні 1941 року він виконував особливе завдання у Східній Пруссії.
      З початком Великої Вітчизняної війни, 27 червня 1941 року призначений начальником розвідувального відділу Північно-Західного фронту, особисто здійснював глибоку розвідку та військові операції в тилу фашистів. Так, у середині серпня 1941 року він очолив рейд у тил гітлерівців, у результаті якого з концтабору під Старою Русою було звільнено близько двох тисяч полонених червоноармійців, багато з них поповнили війська фронту. 4 травня 1942 року він отримує звання генерал-майора і призначається начальником штабу 53-ї армії Північно-Західного фронту. З літа 1943 року в складі Степового фронту бере участь у Курській битві, звільненні Харкова. З грудня 1943 року Дерев'янко як начальник штабу 57-ї армії, а потім – 4-ї гвардійської армії бере участь у битві за Дніпро. В успішному завершенні Корсунь-Шевченківської битви є і його значний внесок. Зокрема, добре спрямованим ударом гвардійців у районі Шендерівки і Лисянки було знищено німецьке угруповання Штеммермана, яке намагалось вирватися з оточення. Штаб армії, очолюваний Дерев'янком, вміло організовував розгром гітлерівців у ході Яссо-Кишинівської операції, під час прориву оголошеної Гітлером "неприступною" оборонної лінії "Маргарита" в районі озера Балатон в Угорщині, взяття Будапешта і Відня. Не раз його ім'я як досконалого полководця згадувалось у наказах Верховного Головнокомандувача. Бойові соратники зауважували, що Кузьма Миколайович був розумним, твердим, дбайливим воєначальником, який, коли треба – то й зі зброєю в руках безпосередньо брав участь у боях. За ратні подвиги, високе військове мистецтво він був удостоєний звання генерал-лейтенанта (19.04.1945), найвищих державних нагород, зокрема став одним з небагатьох генералів, які були нагороджені всіма трьома орденами імені видатних полководців – Богдана Хмельницького, Суворова і Кутузова.
      По закінченні війни в Європі Кузьма Михайлович представляв СРСР у Союзній раді по Австрії, а влітку 1945 року його було призначено представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі Союзних військ на Тихому океані на чолі з американським генералом Д. Макартуром, що вели війну з японськими агресорами. Після тривалого перельоту Дерев'янко прибуває в штаб Союзних військ у місті Маніла на Філіппінських островах, співпрацює там з американськими та іншими союзними вояками. Коли настав час підписувати Акт капітуляції Японії, саме йому було доручено зробити це від імені СРСР, хоча до такої місії готувалися й інші.
      30 серпня 1945 року К.М. Дерев'янко разом з Д. Макартуром літаком прибуває до Японії. 2 вересня 1945 року відбулась заключна подія Другої світової війни. До американського лінкору "Міссурі", що стояв у Токійській затоці, підійшов катер з найвищими військовими чинами. Постукуючи ціпком, по трапу на палубу корабля зійшов уповноважений імператора Японії міністр закордонних справ М. Сігеміцу, за ним – начальник генерального штабу І. Умедзу. У повній тиші підписали Акт, в якому визнавалася поразка Японії, а її військо і народ зобов'язувалися негайно припинити воєнні дії, безумовно виконувати всі вимоги і вказівки союзників. Потім цей документ скріпили підписами представники країн-переможців. Коли до столу попрямував повноважний представник СРСР генерал К.М. Дерев'янко, американські моряки дружно зааплодували.
      Через кілька днів відважний генерал з величезною небезпекою для власного здоров'я відвідує японські міста Хіросіма та Нагасакі, нещодавно піддані американському атомному бомбардуванню. Виходивши вздовж і поперек радіоактивне згарище, він складає детальний його опис і фотографує побачене. Наприкінці вересня 1945 року його викликають до Москви. Там він доповідає Йосипу Сталіну про капітуляцію Японії, про становище в цій країні, стан її армії, зокрема військово-морських сил. Особливо уважно був розглянутий його звіт і фотографії щодо наслідків атомного бомбардування Японії. Діяльність генерала було повністю схвалено. А його матеріали про атомне бомбардування були використані під час розробки радянської атомної зброї.
      У січні 1946 року Кузьма Миколайович був призначений представником СРСР у Союзній раді з місцем перебування в Токіо. Рада, в яку, крім Дерев'янка, входили генерал Д. Макартур (США), представники Китаю та Великобританії, контролювала виконання умов капітуляції й усе післявоєнне життя Японії. Шість років існування Ради проходили у постійному жорсткому протиборстві з американською стороною. Тривала "холодна війна", з 1950 року почалися воєнні дії у Кореї. За таких умов Дерев'янко виявляв велике вміння й наполегливість у відстоюванні позицій своєї держави, підтримував інтереси японського народу. Наприклад, він неодноразово пропонував заходи стосовно демократизації післявоєнної Японії; підготував і вніс на обговорення Ради 33 заяви й меморандуми з різних проблем щодо відносин з американською адміністрацією, про шляхи відбудови й розвитку японської економіки і культури, про радянсько-японські взаємовідносини тощо.
      У 1952 році після укладення мирного договору з Японією (сталінське керівництво його так і не підписало) Союзна Рада припиняє існування. Дерев'янка переводять у Москву, де він працював на високих посадах у міністерстві оборони, начальником кафедри військової академії. Але наслідки жорсткого ядерного опромінення під час відвідання Хіросіми й Нагасакі неухильно погіршували його здоров'я. 14 листопада 1954 року в лікарні його відвідали маршали С.К. Тимошенко та П.А. Ротмистров і від імені найвищого керівництва поздоровили з п'ятдесятиріччям, а 30 грудня 1954 року Кузьма Миколайович Дерев'янко помер від раку. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (дільниця № 4, ряд 25).

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 387/2007 від 7 травня 2007 року за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939–1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин генерал-лейтенанту Кузьмі Миколайовичу Дерев'янко посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова І ступеня, орденом Кутузова І ступеня, орденом Богдана Хмельницького І ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями: "За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", "За Перемогу над Японією", "За взяття Будапешта", "За взяття Відня", "ХХ років Робітничо-Селянській Червоній Армії", "30 років Радянській армії і флоту".
      У вересні 2005 року у селі Косенівка Уманського району Черкаської області відкрито музей-садибу К.М. Дерев'янко. В Умані його ім'я вибито на одній із плит меморіалу уродженцям Уманщини біля обеліска Слави, відкритого у травні 2010 року у сквері на перетині вулиць Садової та Радянської. 3 вересня 2012 року у Києві на фасаді будинку, де жив Герой (вулиця Пушкінська, 23), йому відкрито меморіальну дошку.

Дерев'янко Кузьма Миколайович. Москва. Новодівиче кладовище. Дільниця № 4, ряд 25. Фото Двамала (Москва)