Драч Іван Федорович
(17.10.1936)
 

Драч Іван Федорович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 705/2006 від 19.08.2006)

орден Держава

      Народився 17 жовтня 1936 року у селі Теліжинці Тетіївського району Київської області у родині робітника радгоспу. У 1954-1955 роках працював вчителем російської мови і літератури семирічної школи у селі Дзвіняче Тетіївського району; інструктором Тетіївського РК ЛКСМУ Київської області. У 1955-1958 роках проходив службу у лавах Радянської Армії. У 1958-1961 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету імені Т.Г. Шевченка, звідки був виключений. Член КПРС з 1959 по березень 1990 року.
      У 1961-1962 роках – літпрацівник газети "Літературна газета" міста Київ. До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами, він пише перші вірші, деякі з яких були критичними до радянської влади. У 1962-1964 роках навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР у Москві. У 1964-1974 роках – сценарист Київської кіностудії імені О.Довженка. У травні 1966 року, після розгону та арештів українських дисидентів, Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках із ними. У 1974-1987 роках – на творчій і журналістській роботі у Києві. Член Спілки письменників України з 1962 року. Обирався секретарем, членом правління Спілки письменників України. У 1989-1992 роках – перший секретар Київської організації Спілки письменників України.
      Поет, перекладач, сценарист. Автор книжок: "Соняшник" (1962), "Протуберанці серця" (1965), "Поезії" (1967), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972), "Корінь і крона" (1974), "Київське небо" (1976), "Дума про вчителя" (драматична поема, 1977), "Сонячний фенікс" (1978), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Зелені врата" (1980), "Січнева балада 1924 року" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Мелодія калини" (1981), "Драматичні поеми" (1982), "Київський оберіг" (1983), "Григорій Сковорода" (1984, співавтор), "Теліжинці" (1985), "Твори" (в 2 томах, 1986), "Вибране" (1987), "Храм сонця" (1988), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995); кіноповісті "Криниця для спраглих" (1967), збірки кіноповістей "Іду до тебе" (1970), кіносценаріїв: "Камінний хрест" (1968), "Пропала грамота" (1972), "Дід лівого крайнього" (1974), "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1983), "І в звуках пам'ять відгукнеться..." (1986), мультфільму "Крила", "Мама рідна, любима" (1986, у співавторстві), "Вінчання зі смертю" (1992, у співавторстві), "Таємниця, забрана Чінгісханом" (2001, у співавторстві), книги літературно-критичних статей і есеїв "Духовний меч" (1983; 1988 – російською), перекладу "Історії русів" (1991) тощо. Автор спогадів про Сергія Параджанова "Трагічна квітка" (Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. Київ, 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.
      Один із засновників Народного руху України (НРУ), на Установчих та 2-х зборах Руху обирався його головою (08.09.1989-28.02.1992), на 3-х зборах – співголовою (28.02.1992-04.12.1992), член президії Центрального проводу НРУ (05.1998-03.1999), член Центрального проводу НРУ (10.1997-03.1999). Член президії Центрального проводу РУХу (УНР) (12.1999-01.2003).
      У березні 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Артемівського виборчого округу № 259 (Львівська область). 15 травня 1990 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Член Комісії Верховної Ради України у закордонних справах (з 06.1990). Склав свої депутатські повноваження 10 травня 1994 року у зв'язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України І скликання.
      Член Колегії з питань гуманітарної політики Державної думи України (04-10.1992). Голова ради Товариства зв'язків з українцями за межами України ("Україна-Світ", з 1991). Голова Української всесвітньої координаційної ради (08.1992-19.05.2000).
      29 березня 1998 року обраний депутатом Верховної Ради України ІІІ скликання від виборчого округу № 167 (Тернопільська область). 12 травня 1998 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Член Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД (07.1998-03.2000). Член фракції НРУ (05.1998-03.2000). 2 березня 2000 року достроково склав свої депутатські повноваження.
      Голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України (17.02.2000-08.02.2002). Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (02.1997-11.2001); член Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (12.1995-11.2001); член Ради з питань інформаційної політики при Президентові України (04.2001-09.2002). Голова президії Конгресу української інтелігенції (з 11.1995); член Комітету Національної премій України імені Т.Г. Шевченка (з 09.1999); член Центрального проводу УНП (з 01.2003), член Ради УНП (з 01.2003). Член Громадської гуманітарної ради при Президентові України, член робочої групи з питань культури і мистецтва (з 02.04.2010).
      31 березня 2002 року обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку В.Ющенка "Наша Україна" (№ 31 у виборчому списку). 14 травня 2002 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Член фракції "Наша Україна" (05.2002-03.2005), член фракції УНП (з 03.2005). Член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (з 06.2002). Склав свої депутатські повноваження 25 травня 2006 року у зв'язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України ІV скликання.
      У 2006 році балотувався до Верховної Ради України від Українського народного блоку Костенка і Плюща, але вибори програв.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 705/2006 від 19 серпня 2006 року за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії письменнику Івану Федоровичу Драчу присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Державний службовець 1-го рангу (23.05.2000).
      Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1976) за збірку поезій "Корінь і крона", Державної премії СРСР з літератури (1983). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", Почесною Грамотою Президій Верховної Ради Грузинської і Литовської РСР. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ (17.10.2011, за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність), IV (21.08.2001, за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України) та V (16.10.1996, за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами) ступеня, ювілейною медаллю "25 років незалежності України" (19.08.2016, за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу).
      І.Ф. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка "Іван Драч. Кредо" (1990).