Євдокименко-Ротару Софія Михайлівна
(07.08.1947)
 

Євдокименко-Ротару Софія Михайлівна

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 691/2002 від 07.08.2002)

Пам'ятники

орден Держава

      Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній (шість дітей, Софія – друга) селянській родині. Будучи жвавою та рухливою, багато займалася спортом, легкою атлетикою. Стала чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади. На обласній спартакіаді у Чернівцях стала переможницею у бігу на 100 і 800 метрів. Музичні здібності Софії проявилися дуже рано. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі (хоча це і не віталося у школі – їй навіть пригрозили виключенням з піонерів). У юності її приваблював театр, вона займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності. У школі Софія навчалася грі на домрі та баяні, виступала з концертами в навколишніх селах.
      Перший успіх прийшов до Софії Ротару у 1962 році. Перемога в районному конкурсі художньої самодіяльності відкрила їй дорогу на обласний огляд. За її голос земляки обдарували її званням "Буковинський соловей". У наступному, 1963 році, в Чернівцях, на обласному огляді художньої самодіяльності, вона також завоювала диплом першого ступеня. У 1964 році її, як переможницю, направили до Києва для участі у республіканському фестивалі народних талантів. У столиці Української РСР Ротару знову була першою. З цієї нагоди її фото було розміщено на обкладинці журналу "України" № 27 за 1965 рік.
      Після перемоги на республіканському конкурсі і закінчення школи у 1964 році, Софія твердо вирішила стати співачкою і вступила на диригентсько-хорове відділення (так як вокального факультету не було) Чернівецького музичного училища. У 1964 році Софія Ротару вперше заспівала на сцені Кремлівського палацу з'їздів. В цей же час на Уралі, в Нижньому Тагілі служив молодий хлопець із Чернівців – Анатолій Євдокименко (1942-2002), який закінчив музичну школу, грав на трубі, плануючи про створення ансамблю. До нього в частину потрапив той самий номер журнал "Україна" з фотографією красивої дівчини на обкладинці. Після повернення з армії Анатолій почав шукати Софію. Він, будучи студентом Чернівецького університету й трубачем у студентському естрадному оркестрі, відкрив Софії естрадний оркестр, так як до цього для супроводу пісень Ротару використовувалися скрипки і цимбали. Софія Ротару виділяє і сьогодні в своїх концертних програмах значне місце народним пісням, в сучасних аранжуваннях. Першою естрадної піснею у виконанні Софії Ротару стала "Мама" Броневицького.
      У 1968 році, після закінчення музичного училища, Ротару була делегована у складі творчої групи у Софію (Болгарія) на IX Всесвітній фестиваль молоді і студентів, де вона завоювала золоту медаль і першу премію в конкурсі виконавців народних пісень. Болгарські газети рясніли заголовками: "21-річна Софія підкорила Софію". Так було оцінено виконання української народної пісні "На камені стою" і молдавської "Люблю весну", а також "Степом" А. Пашкевича і "Валентини" Г. Георгіцу. Остання пісня присвячувалася присутній в залі першій жінці-космонавту Герою Радянського Союзу Валентині Терешковій.
      У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі. 22 вересня 1968 року вийшла заміж за Анатолія Євдокименко, який закінчив Чернівецький університет та проходив практику в Новосибірську і був одночасно трубачем у студентському естрадному оркестрі. Молода сім'я провела медовий місяць у гуртожитку 105-го військового заводу. Анатолій Євдокименко працював на заводі імені Леніна, а Софія Ротару готувала на всіх їжу, а вечорами співала в клубі "Відпочинок". Молодята поїхали через 3 місяці. 24 серпня 1970 у них народився син Руслан.
      У 1971 році на "Укртелефільмі" режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча перший український музичний фільм "Червона рута", названий так за піснею, що звучала у картині. Софія Ротару стала головною героїнею фільму. Пісні композитора В.М. Івасюка та інших авторів виконували також В.І. Зінкевич, Н.Н. Яремчук та інші співаки. Картина мала значний успіх. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару і її чоловіком Анатолієм Євдокименко при Чернівецькій філармонії. В результаті співпраці з композитором Володимиром Івасюком був створений цикл пісень, заснований на фольклорному матеріалі і манері виконання з використанням інструментарію та аранжувань, властивих поп-музиці 1960-1970-х років. Це призвело до величезної популярності Ротару в Українській РСР. Саме з 1971 року Софія Ротару веде відлік своєї професійної творчої діяльності.
      Дебютним виступом "Червоної рути" став виступ у Зоряному містечку перед радянськими космонавтами. Саме там Софія Ротару та ансамбль "Червона рута" вперше заявили про себе як про неабияких представників цілого напряму радянського естрадного мистецтва. Ротару створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднята манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлені і драматичні ноти), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей. За цією сценою пішли сцена Центрального концертного залу "Росія", Кремлівського палацу і сцена Театру естради.
      Завдяки популяризації її творчості офіційною владою як приклад інтернаціональної радянської культури (етнічна молдаванка виконувала пісні молдавською, українською та російською мовами), а також щирим симпатіям багатомільйонної публіки, Ротару мала постійну аудиторію на радіо і телебаченні, вела активну концертну діяльність.
      У 1972 році з програмою "Пісні і танці Країни Рад" Софія Ротару і "Червона рута" брали участь у турне по Польщі. У 1973 році в Бургасі (Болгарія) відбувся конкурс "Золотий Орфей". Ротару отримала на ньому першу премію, виконавши "Моє місто" Євгенія Доги і пісню болгарською мовою "Птах" Т. Русєва і Д. Дам'янова. Пісні у її виконанні "Кодри" і "Моє місто" молдавською мовою були записані у фільмі "Весняні співзвучності – 73". У 1973 році вперше виходить лауреатом у фінал фестивалю "Пісня року" з піснею "Моє місто" (перекладена з молдавського російська версія, відразу стала візитівкою Кишинева). У 1974 році виборола першу премію за виконання польської пісні "Хтось" на фестивалі в Сопоті (Польща).
      Починаючи з 1970-х років пісні у виконанні Софії Ротару постійно ставали лауреатами "Пісні року". Вони створювалися в співдружності з кращими композиторами і поетами країни. Арно Бабаджанян написав "Поверни мені музику", Олексій Мажуков – "А музика звучить" і "Червона стріла", Павло Аедоніцький – "Для тих, хто чекає", Оскар Фельцман – "Тільки тобі", Давид Тухманов – "Лелека на даху", "У домі моєму" і "Вальс", Юрій Саульський – "Звичайну історію" і "Осінню мелодію", Олександра Пахмутова – "Темп", Раймонд Паулс – "Танок на барабані", Олександр Зацепін – "Зовсім, як на Землі" тощо. Софія Ротару була першою виконавицею пісень композитора Євгена Мартинова, таких як "Лебедина вірність", "Яблуні в цвіту" і "Балада про матір". Широко відома "патріотична лінія" у творчості Ротару, такі пісні як "Батьківщина моя", "Щастя тобі, Земля моя" вважаються шедеврами патріотичної радянської пісні. У творчості для Ротару найбільш важливий контакт із публікою – відомим прийомом є входження в зал і виконання пісень безпосередньо зі слухачами.
      У 1974 році Софія Ротару закінчила заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв імені Г. Музіческу і стала лауреатом фестивалю "Бурштиновий соловей" в Сопоті (Польща), де виконала "Спогад" Б. Ричкова і "Водограй" В. Івасюка. За виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцковяк "Хтось" (російський текст А. Дементьєва) співачка отримала другу премію.
      Альбом "Софія Ротару" 1974 року, а також музичний телевізійний фільм "Пісня завжди з нами" окреслили пріоритети творчості 1970-х років для співачки – лірика львівського композитора Володимира Івасюка та драматичні пісні московського композитора Євгена Мартинова. Спільна робота Євгена Мартинова і поета Андрія Дементьєва – "Балада про матір" – у виконанні Софії Ротару стала лауреатом телевізійного конкурсу "Пісня-74".
      У 1975 році, на фестивалі "Пісня-75" у фінал вийшли пісні у виконанні Софії Ротару "Лебедина вірність" і "Яблуні в цвіту". Пісня "Смуглянка" була виконана з югославським співаком Мікі Єфремовичем. Через рік, у фінал фестивалю пройшли пісні "Поверни мені музику" і "Темна ніч". Друга з них була виконана з Анатолієм Мокренко.
      У 1975 році Софія Ротару разом з ансамблем "Червона рута" переїхала в Ялту на запрошення директора Кримської філармонії Олексія Чернишова і першого секретаря Кримського обкому Миколи Кириченка, де стала солісткою Кримської філармонії.
      З 1976 році Софія Ротару є постійною учасницею новорічних Блакитних вогників, виконавши на "Блакитному вогнику" 1975/76 року пісню А. Ізотова і С. Гершанової "Зима". У 1976 році мюнхенська фірма "Ariola-Eurodisc GmbH" (Sony BMG Music Entertainment) запросила Софію Ротару, єдину співачку з СРСР, для запису міні-альбому з двох німецьких пісень, він вийшов в 1978 році під назвою Deine Zärtlichkeit, що складався з двох пісень німецькою мовою – Deine Zärtlichkeit (Твоя ніжність) і Nachts, wenn die Nebel ziehen (Вночі, коли стеляться тумани), написані у співпраці з Міхаелем Кунце і Ентоні Монн. Наприкінці 1970-х пройшли гастролі в Європі: Югославія, Румунія, НДР, ФРН, Західний Берлін. Тільки восени 1979 року Софія Ротару дала понад 20 концертів в Мюнхені та інших містах. Західнонімецька фірма запропонувала випустити диск з італійськими та французькими піснями. Італійська мова Софії дуже близька, так само, як і французька, – мови належать до однієї мовної групи – романської, як і молдавська. Водночас з Держконцерту прийшла директива співати тільки радянські пісні. Запис великого диска не відбувся, тому що західні продюсери пропонували Софії Михайлівні записати великий студійний диск, куди крім пісень німецькою мовою повинні були ввійти французькі, італійські, англійські, як наприклад "Скажи, що любиш" Ніно Рота з "Хрещеного батька" на мові оригіналу (Speak Softly Love).
      У 1977 році виходить черговий довгограючий альбом "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару" – платівка стала символом у дискографії української естради, за яку співачка отримала премію ЦК ВЛКСМ. На "Пісні-77" Софія виступила з піснею "Чайки над водою" Є. Мартинова та А. Дементьєва, і "Батьківщина моя" Д. Тухманова – Р. Рождественського (прем'єра пісні відбулася на першотравневому "Блакитному вогнику"), на "Пісні-78" – "Тільки тобі" О. Фельцмана і Р. Рождественського, "Звичайна історія" Ю. Саульського та І. Шаферана а також "Отчий дім" Є. Мартинова та А. Дементьєва в дуеті з чеським співаком Карелом Готтом.
      У 1979 році фірма "Мелодія" випустила кілька альбомів у виконанні Софії Ротару: LP "Тільки тобі", LP "Софія Ротару". Студія "Ariola" випустила довгоочікуваний диск-гігант "Sofia Rotaru – Му tenderness" (Софія Ротару – моя ніжність"). З композицій 1979 року виділяються пісні композитора Давида Тухманова "Дамо земну кулю дітям", виконану з дитячими хоровими колективами, та пісня "Батьківщина моя". Також в 1979 році співачка випустила композиції Іона Алдя-Теодоровича – "Crede mă" ("Вір мені") і Юрія Саульського – "Осіння мелодія", А. Екімяна – "А з чим порівняти любов?". Остання пісня разом з піснею Д. Тухманова – Н. Хікмета "Дамо земну кулю дітям" стали лауреатами "Пісні року" у 1979 році.
      У 1980 році Софія Ротару виграла першу премію на міжнародному конкурсі в Токіо за виконання югославської пісні "Обіцянка". Співачка продовжила експериментувати над своїм іміджем і з'явилася на сцені вперше серед вітчизняних жінок-артистів у брючному костюмі, виконавши пісню "Темп" Олександри Пахмутової на вірші Миколи Добронравова. Пісня "Темп" і "Очікування" були написані до літніх Олімпійських ігор 1980, що проводилися в Москві і увійшли в культурну програму Ігор. "Темп" також став саундтреком до художнього фільму "Балада про спорт" режисера Юрія Озерова. У 1980 році співачка знову пройшла у фінал Пісні року, виконавши "Мій край" М. Мозгового та "Очікування" Ю. Саульського і Л. Завальнюка.
      У 1980 році вийшов фільм "Де ти, любов?", знятий на студії "Молдова-фільм", в якому, серед багатьох пісень, співачка виконала пісню "Перший дощ", без дублера проїхавши на задньому сидінні мотоцикла по вузькому насипу посеред моря. Згідно автобіографічного сюжету, сільська співачка запрошена до ансамблю, разом з яким виграє гран-прі на міжнародному фестивалі з піснею "Де ти, любов?" Р. Паулса на вірші І. Рєзника. У прокаті фільм подивилося близько 22 мільйонів глядачів. У цьому ж році вийшов подвійний альбом – "Пісні з кінофільму "Де ти, любов?" з піснями з однойменного фільму композиторів Є. Мартинова, О. Фельцмана, А. Бабаджаняна, Д. Тухманова. Композиція А. Мажукова "Червона стріла" у 1980 році стала дебютом молодого поета Миколи Зінов'єва в естрадному жанрі. У 1981 році фільм отримав приз журі за популяризацію пісенної творчості радянських композиторів на XIV Всесоюзному кінофестивалі у Вільнюсі у розділі художніх фільмів.
      Наступний етап творчості почався з пошуками нового стилю – рок-музикою і з фільмом "Душа" з "Машиною часу" 1981 року з піснями А. Зацепіна і А. Макаревича. Отримавши в Ялті першу пропозицію знятися в головній ролі у фільмі, Софія Ротару відмовилася, оскільки була хвора і лікарі не рекомендували їй не тільки зйомки, а й подальші виступи. Це підштовхнуло Олександра Бородянського та Олександра Стефановича на опис автобіографічного сюжету про драматичну ситуацію в житті співачки, про втрату голосу, і розкриття в цей момент її душі (діалог на пірсі з літньою людиною) з подальшою переоцінкою цінностей. Побачивши новий переписаний сценарій, а також пісні, написані в зовсім новому для неї стилі, Софія Ротару погодилася, більш того, була згодна відмовитися на деякий час від концертних виступів, щоб знятися у фільмі. Таким чином, фільм став музичною мелодрамою, що зачіпає не тільки приватне життя артиста і людські відносини, але і питання ставлення до таланту і про відповідальність таланту перед тими, для кого він творить. Партнером Ротару по фільму став актор Ролан Биков, ліричного героя зіграв ленінградський актор Михайло Боярський, рок-група "Машина часу" – нову групу співачки Вікторії Свободіної. Фільм зайняв 5-е місце, його подивилися в прокаті близько 54 мільйонів глядачів.
      У фінал "Пісні Року" в 1982 році Софія Ротару вийшла з піснями "Melancolie" ("Ніжна мелодія") П. Теодоровича та Г. Вієру та "Вставайте!" Р. Амірханяна і Х. Закіяна. У "Пісню 1983" пройшли пісні "Щастя тобі, земля моя" Ю. Саульського і Л. Завальнюка і "А музика звучить" А. Мажукова і Н. Зінов'єва.
      У 1983 році відбулася серія концертів у Канаді та вийшов канадський альбом в Торонто "Canadian Tour". У тому ж році Софія Ротару дала 137 концертів в колгоспах і радгоспах Криму. У цьому ж році під час прослуховування з поетом Вієру спеціально написаної для неї композитором Кирияк мелодії, Ротару наполягла на словах про романтику. Її підтримав чоловік і художній керівник Анатолій Євдокименко, і поет написав Romantică, що на молдавському означає "романтика".
      У 1984 році вона представила "Romantică" на фестивалі "Пісня року". Ця пісня входить в більшість сольних програм. Другою виконаною піснею стала "Не можу забути" (композитора Д. Тухманова на вірші В. Харитонова). Співачка виконала її в драматичному образі мужньої медсестри Великої Вітчизняної війни. Ротару була запрошена у програму ТБ НДР "Строкатий котел", де виконала пісню німецькою мовою. У 1984 році виходить LP "Ніжна мелодія". Альбом став поверненням до початкового іміджу з піснею "Melancolie" Вієру.
      У 1985 році Софія Ротару отримала приз "Золотий диск" Всесоюзної фірми "Мелодія" за альбоми "Софія Ротару" і "Ніжна мелодія" – найбільш продавані платівки року в СРСР, що розійшлися тиражем більше 1 000 000 примірників. У фінал "Пісні-85" глядачі разом зі співачкою співали "Лелека на даху" Д. Тухманова і А. Поперечного і "У домі моєму" Д. Тухманова і А. Саєд-Шах.
      У середині 1980-х років у творчості намітився певний переломний період. Пошуками нової естетики творчості був пройнятий музичний фільм "Монолог про любов" (1986), в якому на відміну від попереднього "Вас запрошує Софія Ротару" (1985) тільки композиція І. Поклада "Тече вода" несла колишній фольклорний характер і імідж колгоспної дівчини, що стала зіркою. У фільмі "Монолог про любов" Софія Ротару виконала пісню "Amor" ("Любов") як віндсерфер, у відкритому морі і без дублера. У 1986 році вийшов альбом "Монолог про любов" з саундтреком і піснями з однойменного музичного фільму.
      Різка зміна напрямку творчості Ротару відбулося після початку співпраці з композитором Володимиром Матецьким у 1986 році. Вже з'явилися "Лаванда" і "Луна, луна" москвича Володимира Матецького – дві найпопулярніші пісні СРСР 1986 року. Спільний альбом Ротару і Матецького "Золоте серце" був записаний вже з московськими студійними музикантами. Софія Ротару перейшла до композицій стилю европоп ("Було, але минуло"), аж до елементів хард-року ("Час мій", "Тільки цього замало"). Матецький і його співавтор поет Михайло Шабров практично монополізували право на співпрацю з Ротару протягом наступних 15 років, створюючи талановиті роботи, які у великій кількості увійшли до концертних програми 1990-2000 років, і стали популярними за рахунок харизматичної особистості Ротару і її неабияких вокальних даних. Початок цій співпраці поклала пісня "Лаванда", яка була написана В. Матецьким у 1985 році для її дуету з Яаком Йоалой і досі не втратила своєї популярності. За "Лавандою" пішли "Луна, луна", "Було, але минуло", "Дикі лебеді", "Хуторянка", "Місячна веселка", "Зірки як зірки", "Нічний метелик", "Золоте серце", "Життя моя, моя любов" тощо. У 1986 році композитор В. Мигуля написав спеціально для співачки пісню "Життя".
      Активна гастрольна діяльність та постійна присутність в музичних ефірах призвели до того, що наприкінці 1980-х років Софія Ротару об'єктивно стала лідером радянського пісенного мистецтва. 11 травня 1988 року за великі заслуги в розвитку радянського музичного мистецтва їй присвоїли звання Народної артистки СРСР, першій із сучасних поп-співачок.
      Не зважаючи на перехід на російськомовний репертуар Софія Ротару продовжувала співати українські пісні і постійно включала їх в перші відділення концертних програм. Новими піснями цього періоду на українській мові стали твори композиторів М. Мозгового ("Край", "Минає день"), А. Святогорова ("Відлуння вірності"), І. Поклада ("Тече вода"), Г. Крупника ("Бал розлучених сердець"), і пізніше – Р. Квінти ("Чекай", "Одна калина", "Туман").
      У 1991 році вийшла наступна робота Ротару і Матецького – LP "Караван любові" (фірма "Sintez Records", Рига, Латвія), також з помітним впливом у стилістиці хард-року та металу, які перебували в той час на піку своєї популярності. Одночасно з альбомом виходить однойменний музичний телефільм і концертна програма "Золоте серце", що стала останньою програмою співачки часів СРСР.
      Розпад Союзу позначився на географії поїздок Софії Ротару. Міністерство культури СРСР зобов'язувало артистів здійснювати гастролі до "гарячих точок". Відмовившись спочатку, Ротару, підготувала програми "Друзі залишаються друзями" і "Караван любові" представлені у Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Тбілісі, Баку та Єревані.
      Наприкінці 1980-х років, беручи участь у збірному концерті, Софія Ротару звернула увагу на виступ балету "Тодес" і запросила до співпраці. Танці "Тодес" зробили її пісні більш видовищними зі сценічної точки зору. У концертних програмах цього періоду Софія Ротару майже всі пісні танцювала з "Тодес". Цей творчий союз проіснував близько п'яти років.
      У 1991 році Софія Ротару представила в Москві ювілейну програму, присвячену 20-річчю творчої діяльності, оформлену лазерної графікою, свічками і фантастичними декораціями у формі квітки, що рухається та червоніє, з легенди Червоної рути, з якої співачка вийшла на сцену. Ювілейні концерти "Квіти Софії Ротару" відбулися у Державному Центральному Концертному Залі "Росія". Центральне телебачення транслювало цю програму, і вона вийшла на відео в телеверсії концерту. Залишаючись вірною складанню першого відділення своїх концертних програм, співачка заспівала пісні молодості, але вже в ремікс-версіях пісень Івасюка та інших найвідоміших українських композиторів і поетів українською мовою, зокрема, "Червона рута", "Черемшина", "Кленовий вогонь", "Край", "Сизокрилий птах", "Жовтий лист", що стали класикою української естрадної пісні, а також нові "Танго", "Дикі лебеді" тощо. У концерті також брав участь ансамбль "Смерічка", який знімався з Ротару у фільмі "Червона рута". Закривала друге відділення пісня "Відлуння".
      Після розпаду СРСР і комерціалізації музичного простору співачка не втратила провідних позицій у шоу-бізнесі, має стабільну аудиторію, у тому числі в російськомовній діаспорі в Європі та США. У 1992 році вийшов супер-хіт у виконанні Ротару – "Хуторянка" (музика Володимира Матецького, вірші Михайла Шаброва).
      Співачка залишила філармонію і продовжила запис пісень на власній студії в Ялті. У 1993 році вийшли дві перші CD збірки кращих пісень співачки – "Софія Ротару" та "Лаванда", потім – "Золоті пісні 1985/95" та "Хуторянка". У 1995 році Софія Ротару знялася в музичному фільмі "Старі пісні про головне" телекомпанії ОРТ, виконавши пісню "Яким ти був" (музика І. Дунаєвського, вірші М. Ісаковського). У цьому ж році на "Пісні-96" Софія Ротару визнана "Кращою естрадної співачкою 1996 року" і нагороджена призом імені Клавдії Шульженко. У 1996 році у фінал конкурсу пройшли пісні "Ніч кохання" Лори Квінт на вірші М. Денисова та "Немає мені місця в твоєму серці" Володимира Матецького на вірші Михайла Файбушевіча. Також була виконана "Лебедина вірність", яка не потрапила в телеефір.
      У 1997 році Софія Ротару знялася в музичному фільмі "10 пісень про Москву" телекомпанії НТВ з піснею "Москва травнева" (музика Д. і Дм. Покрасс, вірші В. Лебедєва-Кумача) з групою "Іванушки International". На зйомках фіналу "Пісні-97" співачка виконала пісні "Твої сумні очі" (Володимира Матецького на вірші Ліліани Воронцової), а також "Був час" (Володимира Матецького на вірші Михайла Файбушевіча).
      У 1998 році вийшов перший офіційний (номерний) CD Софії Ротару, альбом "Люби мене", випущений на лейблі "Extraphone". У квітні цього ж року в Державному Кремлівському палаці в Москві відбулася прем'єра нової сольної програми Ротару "Люби мене". У 1999 році лейбл "Star Records" випустив ще дві CD-збірки співачки в "Зоряній серії".
      У грудні 2001 року Софія Ротару випустила нову сольну концертну програму "Життя моє – моя любов!" з нагоди 30-річчя своєї творчої діяльності. До експресії 1970-х додався ліризм 1980-х, драйв 1990-х і гра напівтонів, на якій Ротару побудувала свою програму, що об'єднала нові пісні та хіти минулих років, по-новому прочитані. Багато її пісень, скільки б років тому вони не були заспівані, не вписуються у формат "ретро", продовжуючи сучасно звучати у кожній новій концертній програмі співачки. Прем'єра програми відбулася 13-15 грудня в Державному Кремлівському палаці в Москві. Нову сольну програму "Життя моє – моя любов!" Софія Ротару представила також в інших містах Росії, України та Німеччини. У цій програмі співачка вперше виступила самостійно в якості режисера-постановника, де з нею вперше працював Борис Краснов як художник-постановник. Перед сольними концертами в Москві, кіновідеооб'єднання "Крупний план" представило відеоверсію фільму "Душа" знятого кіностудією "Мосфільм" у 1981 році з Софією Ротару в головній ролі.
      У 2002 році пісня "Життя моя – моя любов!", відкривала "Новорічний Вогник" на каналі ОРТ. 20 січня відбулася прем'єра телеверсії ювілейної сольної програми Софії Ротару "Життя моє – моя любов!", що вийшла також на відео. 2 березня Софія Ротару вперше виступила з клубним концертом у розважальному комплексі "Метелиця", який став подією в культурному житті Москви. У квітні почалася перша частина великого Всеросійського гастрольного турне співачки, що охопив більшість регіонів Росії від Далекого Сходу до Півдня Росії. Друга частина туру відбулася у вересні 2002 року, перед гастролями по містах Німеччини.
      У 2002 році вийшов новий альбом "Я тебе як і раніше люблю". Офіційний реліз альбому відбувся 23 квітня на студії "Extraphone" в Москві. Цей альбом став першим продюсерським досвідом Руслана Євдокименко, що залучив до створення пісень талановитих молодих авторів Руслана Квінта і Дмитра Малікова. Проте більша частина композицій, як і в попередньому альбомі "Люби мене" 1998 року є творчістю композитора Володимира Матецького. Частина тиражу вийшла у подарунковому оформленні, що включає в себе бонус-трек нової пісні "Відпусти" та ексклюзивний подарунок-плакат з автографом Софії Ротару.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 691/2002 від 7 серпня 2002 року за визначні заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної спадщини народів України народній артистці України Софії Михайлівні Євдокименко-Ротару присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      17 серпня 2002 року в Ялті, на Дні міста, Софія Ротару представила більше 6 тисячам глядачів на стадіоні "Авангард" шоу зі світловими, лазерними та піротехнічними спецефектами, спеціально привезеними з Києва. Також влітку на лейблі "Extraphone" (Москва, Росія) вийшли сучасні версії альбомів "Золоті пісні 1985/95" та "Хуторянка". Частина цього тиражу вийшла у подарунковому оформленні з бонус-треком і плакатом співачки з автографом.
      23 жовтня 2002 року, після чергового інсульту, у київській клініці помер чоловік Софії Ротару Анатолій Кирилович Євдокименко (продюсер і художній керівник групи "Червона рута", режисер-постановник більшості концертних програм співачки). Софія Ротару відмінила всі концертні виступи і телезйомки, вперше за 30 років не взяла участі у фіналі фестивалю "Пісня року". Після тяжкої втрати, Ротару на час припинила активну гастрольну діяльність.
      25 грудня 2002 року відбувся офіційний реліз збірки пісень Софії Ротару "Снігова Королева", випущеної на лейблі "Extraphone" (Москва, Росія). Частина тиражу альбому вийшла з ексклюзивним подарунком – плакатом співачки. У 2002 році був випущений офіційний реліз відеоверсії фільму "Де ти, любов?" режисера Валеріу Гаджиу, випущеного кіностудією "Молдова-Філм" у 1980 році. Відеоверсія фільму була видана "Корпорацією АРЕНА".
      11 квітня 2003 року у Софії Ротару з'явилася композиція "Білий танець", українських авторів Олега Макаревича та Віталія Куровського. Новий етап її творчості почався з виступів у концертному залі "Росія" в Москві на честь закладку іменної зірки на алеї перед залом. Основними авторами, що працюють з Ротару, стали композитори Руслан Квінта ("Одна калина"), Олег Макаревич ("Білий танець") та Костянтин Меладзе ("Я ж його любила", "Один на світі"), а також поет Віталій Куровський. У цьому ж році вийшов альбом-присвята "Єдиному", пам'яті чоловіка Софії Ротару, з новими піснями і аранжуваннями українською та молдавською мовами, а також збірка "Листопад". У 2003 році знялася у новорічних мюзиклах "Божевільний день, або Одруження Фігаро" (Марселіна) та "Снігова королева" (фея квітів).
      У 2004 році, після чотирирічної перерви Софія Ротару дала два великих сольних концерти в Чикаго і Атлантік-Сіті, де виступила в одному з найпрестижніших залів – театрі-казино Тадж-Махал. У 2004 році вийшов альбом "Небо – це Я" і "Лаванда, Хуторянка, далі скрізь...", у 2005 році – "Я ж його любила". У 2004 році знялася у новорічному мюзиклі "Сорочинський ярмарок" (циганка). У 2006 році – у новорічних мюзиклах "Зоряні канікули" (Дива), "1-й Швидкий" ("Зіна Тимофєєва").
      У 2006 році балотувалася до Верховної Ради від Народного блоку Литвина (№ 2 у виборчому списку), але блок до парламенту не пройшов.
      7 серпня 2007 року Софія Ротару відзначила 60-річний ювілей. Сотні шанувальників, а також відомі артисти і політики приїхали в Ялту з різних кінців світу, щоб привітати співачку. Урочистий прийом з нагоди ювілею проходив у Лівадійському палаці. Вшанування співачки продовжилися у вересні в Сочі, де на музичному конкурсі молодих виконавців "П'ять зірок" один з конкурсних днів був присвячений її творчості. А у жовтні 2007 року в Державному Кремлівському палаці пройшли ювілейні концерти С. Ротару, в яких взяли участь популярні виконавці Росії. У 2007 році вийшов альбом "Туман".
      З березня по травень 2008 року Софія Ротару перебувала в ювілейному турне по Росії. У 2008 році вийшов альбом "Я – твоя любов!", у 2011 році – "Я не озирнусь". У 2008 році знялася у новорічному мюзиклі "Золота рибка" (іспанка). У 2009 році – у новорічному мюзиклі "Червона Шапочка" (чарівниця).
      Ротару веде активну гастрольну діяльність, бере участь у збірних концертах і телепрограмах.
      Заслужена артистка Української РСР (1973). Народна артистка Української РСР (1976). Народна артистка Молдавської РСР (1983). Народна артистка СРСР (11.05.1988).
      Музично-акторське дарування Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: переможець районного конкурсу художньої самодіяльності (1962), Диплом першого ступеня на обласному огляді художньої самодіяльності (Чернівці, 1963), лауреат Республіканського фестивалю народних талантів (1964), Золота медаль і перша премія на IX Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Софія, Болгарія, 1968), Перша премія на фестивалі "Золотий Орфей" (Бургас, Болгарія, 1973), лауреат фестивалю "Бурштиновий Соловей" (Діамантовий соловей, Сопот, Польща, 1974), лауреат премії "Овація" (закладка іменної зірки в Ялті, 1996), лауреат премії імені Клавдії Шульженко ("Краща естрадна співачка 1996 року", 1996), лауреат Всеукраїнської премії в галузі музики та масових видовищ "Золота Жар-птиця – 99" в номінації "Традиційна естрада" (1999), "Людина року" (за визнанням "Російського біографічного інституту", 1999), "Жінка року" (м. Київ, 1999), лауреат премії "Овація" ("За особливий внесок у розвиток російської естради", м. Москва, 2000), "Людина XX сторіччя" ("Краща українська естрадна співачка XX сторіччя", м. Київ, 2000), "Золотий голос України" (м. Київ, 2000), "Зірка України" (закладка іменної зірки в центрі Києва, почесний диплом і пам'ятний нагрудний знак "Зірка української естради", 2002).
      Лауреат Української республіканської комсомольської премії імені Островського (1976), премії Ленінського комсомолу (1978, за високу виконавську майстерність та активну пропаганду радянської пісні). Нагороджена радянськими нагородами: орденом "Знак Пошани" (1980), орденом "Дружби народів" (1985); українськими нагородами: орденом "За заслуги" ІІ ступеня (06.08.2007, за вагомий особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, високу виконавську майстерність та багаторічну плідну діяльність), Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 08.08.1996, за видатний особистий внесок у розвиток української національної культури і мистецтва, високу виконавську майстерність), орденом княгині Ольги I (06.03.2002, за вагомі трудові здобутки, високий професіоналізм та з нагоди Міжнародного дня прав жінок і миру) та III (09.08.1999, за видатні особисті заслуги у розвитку пісенної творчості, багаторічну плідну концертну діяльність, високу виконавську майстерність) ступеня; російськими нагородами: орденом Пошани (07.08.2002, за великий внесок у розвиток естрадного мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків), орденом Святого Миколи-Чудотворця "За примноження добра на Землі" (Фонд міжнародних премій, 1998); молдавськими нагородами: орденом Республіки (08.08.1997). Почесний громадянин Автономної Республіки Крим (1997). Почесний громадянин Чернівців (22.09.1998).
      У Києві на Алеї зірок біля Пасажа (вулиця Хрещатик № 15) встановлено зірку Софії Ротару.