Герасимов Іван Олександрович
(08.08.1921 – 04.06.2008)
 

Герасимов Іван Олександрович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 1403/1999 від 27.10.1999)

Пам'ятники

орден Золота Зірка

      Народився 8 серпня 1921 року у селі Пестровка Стерлітамакського району Башкирії (Росія) у селянській родині. У 1938-1940 роках навчався в Ульяновському бронетанковому училищі. У 1940-1945 роках – командир взводу Одеського військового округу, командир танкової роти Південного і Південно-Західного фронту, командир танкового батальйону Північнокавказького фронту, командир танкового полку Воронезького, 1-го Українського фронту, начальник штабу танкової бригади 2-го Далекосхідного фронту.
      Влітку 1940 року приймав участь у поході радянських військ у Бессарабію. У червні 1941 року біля села Скуляни Унгенського району Молдавії разом з прикордонниками рота під його командуванням у складі 15-ї механізованої дивізії мужньо стримувала шалений натиск переважаючих сил противника, відходячи до Дністра, а потім – і до Дніпра. З боями на Північному Кавказі, Курській дузі рухалися наші війська до України, до Дніпра. А з ними і 59-й окремий гвардійський важко-танковий полк прориву 3-ї гвардійської танкової армії. Протягом ночі, залишивши на колишньому місці дислокації фанерні макети, танкісти зробили багатокілометровий кидок на північ, до Лютіжа, і звідти пішли на штурм Києва. У першому ряду йшов у бій танк начальника штабу полку майора І.О. Герасимова.
      Після виснажливих боїв за Дніпро і Київ танкісти 59-го окремого гвардійського важко-танкового полку зупинилися на короткочасний відпочинок. У зв'язку з пораненням командира полку І.О. Герасимову було наказано взяти на себе командування полком, організувати розвідку маршруту, якщо треба – то боєм, виставити охорону і вийти на підступи до районного центру Коростишева, де наша 69-а механізована бригада натрапила на жорстку відсіч німців і застрягла. Треба було підсобити їй ударом з флангу і тилу. Місто Коростишев, розташоване на березі річки Тетерева – притоки Дніпра, лежало в 30 кілометрах від обласного центру – Житомира і вважалося великим опорним пунктом гітлерівців на трасі Київ–Львів, тому оволодіння їм наше командування вважало важливим. 28 грудня 1943 року танкісти 59-го окремого гвардійського важко-танкового полку прориву, форсувавши річку Тетерів, вийшли з півночі в тил німцям так раптово, що ті навіть не встигли організувати оборону. А з півдня по них вдарила 69-а мотострілецька бригада.
      Київську наступальну операцію майор І.О. Герасимов завершив вже на посаді командира полку. Командування, вбачаючи в ньому перспективного офіцера, направило його на курси при Академії бронетанкових і механізованих військ. Війну він завершив начальником штабу 32-ї окремої гвардійської танкової бригади, яка згодом брала участь у боях на Далекосхідному фронті проти Японії.
      У 1945-1950 роках – начальник штабу танкового полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу. У 1950-1955 роках навчався у Військовій академії бронетанкових і механізованих військ у Москві.
      У 1955-1964 роках – заступник командира дивізії, командир мотострілецької дивізії, командир танкової дивізії Київського військового округу. У 1964-1966 роках навчався у Військовій академії Генерального штабу збройних сил СРСР. У 1966-1971 роках – заступник командувача, командувач танкової армії Групи радянських військ в Німеччині. У 1971-1972 роках – 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округу. У 1972-1975 роках – командувач Північної групи військ. У 1975-1984 роках – командувач військ Київського військового округу. Під час командування Київським військовим округом (з 1968 року – Червонопрапорного) з ініціативи І.О. Герасимова були введені нові тактичні новинки, зразки озброєння, вперше – ракетні. У 1984-1990 роках – головнокомандувач військ Південно-Західного напряму. У 1990-1992 роках – головний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.
      Генерал армії (28.10.1977). У 1976-1986 роках – кандидат в члени ЦК, 1986-1991 роках – член ЦК КПРС, 1976-1986 роках – член ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПУ, депутат Верховної Ради СРСР 8-11 скликань (1971-1991). З 1991 року – голова ради Організації ветеранів України. У 1998 році був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку "Трудова Україна" (№ 1 у виборчому списку), але цей блок до Верховної Ради не пройшов. Голова Головної редакційної колегії "Книга пам'яті України" (до серпня 2006). Президент Інституту європейської безпеки і конверсії.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 1403/1999 від 27 жовтня 1999 року за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, визначний особистий внесок у розвиток ветеранського руху в Україні голові ради Організації ветеранів України Івану Олександровичу Герасимову присвоєно звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".

      31 березня 2002 року обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від Комуністичної партії України (№ 3 у виборчому списку). 14 травня 2002 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Входив до фракції Комуністичної партії України. Був заступником голови Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; членом Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для аналізу стану справ у Збройних Силах України, ходу їх реформування, узагальнення проблем, які є у цій сфері, та підготовки пропозицій у зв'язку з проведенням 12 листопада 2002 року "Дня уряду України"; заступником керівника групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Молдова; членом групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, Республікою Болгарія, Палестиною. Склав свої депутатські повноваження 25 травня 2006 року у зв'язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України ІV скликання.
      26 березня 2006 року обраний депутатом Верховної Ради України V скликання від Комуністичної партії України (№ 3 у виборчому списку). 25 травня 2006 року, як найстарший за віком депутат, зачитував текст присяги на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України та, після її прийняття, приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Входив до фракції Комуністичної партії України. Був заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони; членом Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування обставин щодо фактів порушення Конституції України, законів України та побиття депутатів Київської міської ради під час розгляду питання про зміну тарифів на комунальні послуги на пленарному засіданні 3-ї сесії Київської міської ради V скликання 7 грудня 2006 року; членом групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією. Склав свої депутатські повноваження 23 листопада 2007 року у зв'язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України V скликання.
      30 вересня 2007 року обраний депутатом Верховної Ради України VІ скликання від Комуністичної партії України (№ 4 у виборчому списку). 23 листопада 2007 року, як найстарший за віком депутат, зачитував текст присяги на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України та, після її прийняття, приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Член фракції Комуністичної партії України (23.11.2007-04.06.2008). Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни і праці, інших громадян похилого віку Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (16.01.2008-04.06.2008).
      Помер 4 червня 2008 року у Києві. Похований у Москві на Кунцівському кладовищі (дільниця № 9).
      Нагороджений двома орденами Леніна (1980, 1986), орденом Жовтневої революції (1986), трьома орденами Червоного Прапора (1944, 1956, 1961), орденом Вітчизняної війни І ступеня (11.03.1985), двома орденами Червоної Зірки (1942, 1961), орденом "За службу Батьківщині в Збройних силах СРСР" ІІІ ступеня (17.02.1975), 50 медалями; Почесною Відзнакою Президента України (орден "За заслуги ІІІ ступеня, 06.10.1994, за особисті заслуги в розвитку ветеранського руху, активну громадську діяльність та з нагоди 50-річчя визволення України від фашистських загарбників), орденом Богдана Хмельницького І (05.05.1999, з нагоди 54-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, на честь героїчних подвигів захисників Вітчизни), ІІ (27.03.1997, на честь ратних і трудових заслуг, за активну громадську роботу та у зв'язку з 10-ю річницею Організації ветеранів України) та ІІІ (07.05.1995, на вшанування героїчних подвигів у боротьбі з фашистськими загарбниками та з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.) ступеня, Відзнакою "Іменна вогнепальна зброя" (07.08.2001, за значні заслуги у розвитку ветеранського руху в Україні, багаторічну плідну громадську діяльність). Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія).
      Автор книги "Спокій нам лише сниться. Від з'їзду до з'їзду" (2007).
      6 травня 2010 року у Києві на фасаді будівлі колишнього штабу Київського військового округу (нині – Міністерство оборони України, проспект Повітрофлотський, 6) відкрито меморіальну дошку Герою.

Герасимов Іван Олександрович. Москва. Кунцівське кладовище. Дільниця № 9. Фото Двамала (Москва)