Іваничук Роман Іванович
(27.05.1929 – 17.09.2016)
 

Іваничук Роман Іванович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 27/2009 від 16.01.2009)

орден Держава

      Народився 27 травня 1929 року в селі Трач Косівського району Івано-Франківської області у родині вчителів. Навчався в Коломийській гімназії і Коломийській середній школі № 1. У 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені І.Франка за фахом філолог.
      З 1948 року – вчитель початкових класів села Семаківці Коломийського району. З 1949 року проходив службу в лавах Радянської Армії. З 1952 року – студент Львівського державного університету імені І.Франка. У 1954 році у студентському альманасі Львівського університету, де він навчався, опублікував першу новелу "Скиба землі", яку схвально зустріла критика. З 1957 року – вчитель середньої школи міста Щирець Львівської області. З 1961 року – редактор Львівського книжково-журнального видавництва. З 1962 року – вчитель середньої школи №34 міста Львова. У 1963-1990 роках – завідуючий відділу прози, старший редактор редакції журналу "Жовтень" (з 1990 року – "Дзвін").
      Автор близько 60 книг: "Прут несе кригу" (1958), "Не рубайте ясенів" (1961), "Тополина заметіль" (1965), "Мальви" (1968), "Дім на горі"(1969), "Сиві ночі" (1975), "На перевалі" (1981); "Місто" (1977), "Сьоме небо" (1985); роман-трилогія "Край битого шляху" (1964); історичні романи "Черлене вино" (1977), "Манускрипт з вулиці Руської" (1979), "Вода з каменю" (1982), "Четвертий вимір" (1984), "Шрами на скелі" (1987), "Журавлиний крик" (1989), "Орда" (1991), "Бо війна – війною" (1991), "Благослови, душе моя, Господа!" (1993), "Дороги вольні і невольні" (1996), "Смерть Юди" (1997), "Рев оленів нарозвидні" (1999), "Вогненні стовпи" (2002), "Злодії і Апостоли" (2005), "Нещоденний щоденник" (2005) тощо.
      Історичній прозі письменника притаманні гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики, коріння якої слід шукати в національному фольклорі, з правдивістю та історичною достовірністю. Окремі романи й повісті Романа Іваничука перекладено російською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, німецькою, французькою, англійською мовами, що, безперечно, свідчить про надзвичайну цікавість і важливість його творів.
      У березні 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Дрогобицького виборчого округу № 265 (Львівська область). 15 травня 1990 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Голова підкомісії з мистецтва, творчості, відродження української мови Комісії Верховної Ради України з питань культури і духовного відродження. Входив до Народної ради, фракції Конгресу національно-демократичних сил. Склав свої депутатські повноваження 10 травня 1994 року у зв'язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України І скликання.
      З 1994 року – професор української літератури Львівського державного університет імені І.Франка.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 27/2009 від 16 січня 2009 року за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику Роману Івановичу Іваничуку присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Помер 17 вересня 2016 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле 3).
      Член Спілки письменників України (з 1960). Голова Львівської організації товариства української мови "Просвіта" (з 1988).
      Лауреат премії імені А.Головка (1979), Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1985). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора; орденом "За заслуги" II (29.09.2006, за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста) та III (08.12.1998, за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність) ступеня, ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (19.08.2011, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю), ювілейною медаллю "25 років незалежності України" (19.08.2016, за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу). Заслужений працівник культури України (03.12.1993).