Івчук Василь Якович
(21.11.1902 – 02.10.1938)
 

Івчук Василь Якович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 1133/2007 від 21.11.2007)

Пам'ятники

орден Держава

      Народився 21 листопада 1902 року у селі Яблунівка Славутського району Хмельницької області. У 1929 році закінчив 7 класів гімназії в місті Славута, згодом – учительські курси. У 1932 році був призначений директором школи у селі Дударків Бориспільського району Київської області.
      В.Я. Івчук був прекрасним педагогом; уроки історії, проведені ним, запам’ятовувалися учням назавжди, ставали уроками життя. За час роботи в школі зарекомендував себе ерудованим, талановитим вчителем, який умів донести до учнів знання, захопити їх пізнанням нового. Як керівник Василь Якович був наполегливим, зібраним і цілеспрямованим, працездатним і водночас поміркованим, вимогливим, справедливим та людяним: саме так характеризують його колишні вихованці та колеги. Молодий директор постійно перебував у творчому пошуку. У школі було запроваджено систематичне проведення політінформації, під час якої учні дізнавалися про життя країни, адже в селі тоді ще не було радіо, майже ніхто не виписував газет. Користувався любов’ю та повагою колег і батьків.
      В.Я. Івчук був не тільки гарним педагог, а й здібним господарем. Директор тримав у школі дві корови та двоє коней. Орендував велику земельну ділянку в колгоспі "Правда" (тоді у селі було три колгоспи), розташованому у бік села Требухів Броварського району. На цій землі силами учнів та колективу школи вирощували для шкільних потреб фрукти та овочі, заготовляли на зиму сіно для корів та коней. В.Я. Івчук неодноразово обирався народним засідателем для розгляду судових справ, його слово завжди було вагоме, адже він користувався великою повагою в односельців.
      Коли у селі настав голод, В.Я. Івчук організував у школі одноразове харчування для дітей усіх п’яти класів, які діяли в той час. Але дитині мало – поїсти раз на день. Директор із цієї ситуації вийшов так. У бік села Княжичі (теж Броварського району) були засіяні сільськогосподарськими культурами поля комбінату, який розташувався неподалік села Дударкова і спеціалізувався на вирощуванні та відгодівлі свиней для Дарницького м’ясокомбінату. В.Я. Івчук домовився з керівництвом комбінату, щоб діти після уроків виходили на прополювання сільськогосподарських культур. Платою для них за виконану роботу був черпак супу. Так за допомогою керівництва м’ясокомбінату Василь Якович урятував у 1933 році від голодної смерті більше 200 дітей шкільного віку села Дударкова. Його колишні учні, врятовані під час голоду, стали прекрасними фахівцями – лікарями, агрономами, вчителями, військовими, керівниками підприємств, а всі – хорошими людьми.
      Через кілька років у школі запрацювали численні гуртки – спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. Аби переглянути нові фільми, які у той час ще були великою рідкістю, здійснювали культпоходи до Борисполя, а учні-умільці навіть змайстрували дерев’яного літака та автомобіля, на якому під час першотравневого параду проїхалися вулицями Борисполя. Школа упевнено займала лідируючі позиції в районі та отримала почесну нагороду – Червоний Прапор.
      У 1938 році учні 9-го класу мали б закінчувати 10-й клас у рідному селі, але після закінчення 9-го класу у 1937 році Дударківська середня школа, за рішенням тогочасних освітянських фундацій без пред’явлення яких-небудь суттєвих причин була переведена в категорію початкової школи. Звичайно, дирекція та учні школи не погоджувалися з таким протиправним рішенням. Дирекція підготувала у відповідні інстанції клопотання – відмінити рішення. З дев’ятикласників – майбутніх десятикласників – створили спеціальну представницьку групу, завданням якої було особисто звертатися до освітянських установ з проханням від імені колективу школи відмінити рішення. Ця група була на прийомі у районному та обласному відділах народної освіти, а також у тодішнього міністра освіти УРСР. Але все було марно. Глухий мур тодішньої влади зруйнувати проханнями чи клопотаннями було неможливо. Учні вимушені були закінчувати 10-й клас у сусідніх селах Броварського району – Гоголеві і Требухові.
      17 травня 1938 року Василь Якович Івчук був заарештований. Постанову про його арешт та, як запобіжний захід, – утримання у київській в'язниці підписав начальник Бориспільського районного відділення НКВС Ковтунюк. У постанові зазначається, що В.Я. Івчук активно вів агітацію, спрямовану на поразку радянського ладу і партії. Постанова вбачала в діях В.Я. Івчука наявність злочину за статтею 54-10 кримінального кодексу (КК) колишньої УРСР. Постанову також було надано Бориспільському районному прокурору Якубовичу. Ордер на арешт за № 82 від 17 травня 1938 року (дійсний дві доби) надав право інспекторові Бориспільського районного відділення НКВС Ярмоленкові заарештувати в цей же день В.Я. Івчука.
      В.Я. Івчука утримували в Борисполі у камері попереднього (досудового) ув'язнення. У постанові від 21 травня 1938 року, підписаній згадуваним Ковтунюком, стверджується, що, В.Я. Івчук був активним учасником контрреволюційної повстанської організації, яка ставила за мету відокремити Україну від колишнього СРСР та приєднати до Польщі. В.Я. Івчука було звинувачено у скоєнні злочинів за статтями 54-2 та 54-11 КК УРСР. За результатами слідства 21 липня 1938 року В.Я. Івчуку було пред’явлено звинувачувальний вирок, з яким він, після фізичного впливу, погодився. Звинувачення стверджувало, що В.Я. Івчук був учасником польської диверсійної шпигунської контрреволюційно-повстанської організації, яка існувала на теренах Бориспільського району із 1936 року. У зв’язку з цим В.Я. Івчука було визнано кримінальним злочинцем, який підпадає під дію таких статей КК УРСР: 54-2; 54-6 та 54-11. Судові справи В.Я. Івчука та ще восьми жителів Бориспільського району, які проходили одночасно за цим процесом, були направлені на розгляд "трійки" при Київському обласному управлінні НКВС.
      28 вересня 1938 року "трійка" при Київському обласному управлінні НКВС розглянула матеріали слідства всіх дев’яти підсудних. Вісьмом чоловікам, у тому числі В.Я. Івчукові, було оголошено найвищу міру покарання – розстріл. Про це повідомляється у виписці із протоколу № 294, бо оригінал протоколу зберігався в архіві НКВС у Москві. Про оскарження рішення даного вироку немає жодного слова. У судовій справі є виписка із акту про те, що 2 жовтня 1938 року Василь Якович Івчук був розстріляний згідно з протоколом № 294 від 28 вересня 1938 року. Виписку з акту підписав начальник першого спецвідділу Київського обласного управління НКВС лейтенант держбезпеки Шлепченко. Місце поховання В.Я. Івчука невідоме.
      15 травня 1958 року син В.Я. Івчука – Василь Васильович Івчук – звернувся до Президії Верховної Ради СРСР з проханням надати інформацію про долю батька. Реакцією на його лист став протест від 30 червня 1958 року до Військового трибуналу Київського військового округу, підготовлений військовим прокурором генерал-майором юстиції Климовим, про відміну постанови "трійки" щодо В.Я. Івчука і припинення справи – "за відсутністю доказів". В результаті перегляду судової справи В.Я. Івчука 18 серпня 1958 року його син – В.В. Івчук – отримав довідку про несправедливе рішення "трійки" Київської області щодо батька та про його реабілітацію і закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 1133/2007 від 21 листопада 2007 року за героїзм і самовідданість, виявлені у врятуванні життя школярів під час Голодомору 1932-1933 років директору Дударківської школи у 1932-1938 роках Василю Яковичу Івчуку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

      12 березня 2008 року у селі Дударків на фасаді будівлі школи відкрито меморіальну дошку Герою.