Малая Любов Трохимівна
(13.01.1919 – 14.04.2003)
 

Малая Любов Трохимівна

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 7/1999 від 12.01.1999)
ГЕРОЙ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ
(Указ Президії Верховної Ради СРСР № 8723-IX від 12.01.1979)

Пам'ятники

орден Держава

медаль Серп і Молот

      Народилася 13 січня 1919 року у селі Копані Оріхівського району Запорізької області у селянській родині. У 1933 році, після закінчення семирічної неповної середньої школи, приписавши собі два роки, вступила на лікувальний факультет Харківського медичного інституту (нині – Харківський національний медичний університет), який закінчила у 1938 році за спеціальністю "терапія". З серпня 1938 по червень 1941 року працювала лікарем амбулаторії у селі Петровеньки Іванівського району Ворошиловградської (нині – Луганської) області.
      22 червня 1941 року мобілізована у лави Червоної Армії Краснолучським районним військовим комісаріатом Ворошиловградської області. З серпня 1941 по липень 1942 року працювала помічником начальника з медичної частини у сортувальному шпиталі № 3416 у місті Ворошиловград, з вересня 1942 року – у евакуаційно-сортувальному шпиталі № 1602 у місті Тбілісі. Потім обіймала посади помічника начальника евакуаційного відділу фронтового евакуаційного пункту Північнокавказького фронту, помічника начальника лікувального відділу Харківського військового округу. Демобілізована з лав Червоної Армії у вересні 1946 року.
      З вересня 1946 по вересень 1949 року – клінічний ординатор, з вересня 1949 по травень 1952 року – асистент, з травня 1952 по травень 1954 року – докторант, з травня 1954 по лютий 1955 року – доцент кафедри внутрішніх хвороб Харківського державного медичного університету. У 1950 році захистила кандидатську дисертацію на тему: "Туберкулінодіагностика в клініці внутрішніх хвороб"; у 1954 році – докторську дисертацію на тему: "Про зміни серцево-судинної системи при туберкульозі". У 1955 році їй було присвоєно звання професора.
      З лютого 1955 року завідувала кафедрою факультетсько-госпітальної терапії педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів Харківського медичного інституту (з лютого 1955 року і по вересень 1961 року кафедра факультетсько-госпітальної терапії, з вересня 1961 року – кафедра госпітальної терапії і клінічної фармакології лікувального факультету). Протягом більш ніж 45 років кафедра госпітальної терапії Харківського медичного інституту під керівництвом Л.Т. Малої була кращою серед кафедр в Україні.
      Значне місце в її наукових дослідженнях займали проблеми клінічної кардіології (причини виникнення, рання діагностика і лікування коронарного атеросклерозу та ішемічної хвороби серця). Кафедра і проблемна лабораторія, якими вона керувала, стали одними з головних центрів в Україні по впровадженню нових методів діагностики та лікування. Розвиваючи концепцію про провідну роль атеросклерозу у виникненні ішемічної хвороби серця, досліджувала особливості порушення білково-ліпідного обміну при атеросклерозі і за допомогою імуноелектрофореза виявила в крові хворих білково-ліпідний комплекс, що діє як антиген. На основі дослідження ролі біологічно активних речовин у виникненні та перебігу основних хвороб серця в клінічну практику була впроваджена комплексна фармакологічна корекція артеріальної гіпертонії в залежності від активності реніну, застосовані антибрадикінінові препарати при ішемічній хворобі серця, гіполіпідемічні засоби – при атеросклерозі.
      Протягом багатьох років успішно розробляла проблему нейрогуморальної регуляції гомеостазу при захворюваннях серцево-судинної системи. Вперше в Україні нею детально вивчений метаболізм біологічно активних поліпептидів калікреїн-кінінової системи крові та простагландинів при інфаркті міокарда та його ускладненнях, показана найважливіша роль місцевих гормонів у патогенезі гіпотонічних ускладнень, особливо кардіогенного шоку. Успішно розробляла проблему ранньої діагностики і терапії ішемічної хвороби серця у осіб молодого віку.
      У широкому діапазоні її наукових інтересів особливе місце займали дослідження мікроциркуляції при інфаркті міокарда та його ускладненнях. Завдяки поглибленому вивченню мікроциркуляції, у тому числі за допомогою радіоактивних ізотопів, рідкокристалічної термоіндикаціі і теплобачення, розробці принципово нових методів оптичної та ультразвукової голографії нею була запропонована оригінальна схема медикаментозної корекції мікроциркуляції.
      У 1981 році з ініціативи Л.Т. Малої в Харкові було відкрито філію Київського науково-дослідного інституту кардіології імені академіка М.Д. Стражеска Міністерства охорони здоров'я України, яка в 1986 році була перетворена в єдиний в Україні науково-дослідний інститут терапії МОЗ України. З грудня 1986 року Л.Т. Малая – директор Інституту терапії. У 1993 році Інститут було передано до складу Академії медичних наук України.
      Відкриття Інституту відіграло вагому роль в поліпшенні якості діагностики і лікування населення України від основних терапевтичних захворювань. Інститут, творцем і беззмінним керівником, якого була Л.Т. Малая, за короткий час перетворився у могутній учбовий, науковий і медичний комплекс. Завдяки їй у Харкові вперше в Україні була створена система етапного лікування та реабілітації хворих на інфаркт міокарда, включаючи мережу спеціалізованих кардіологічних відділень з блоками інтенсивної терапії, реабілітаційні відділення та кардіологічний санаторій у приміській зоні, спеціальну профілактичну поліклініку для хворих на ішемічну хворобу серця. Л.Т. Малая керувала циклом робіт зі створення комп'ютерних систем контролю за фізіологічними функціями організму, розробки та впровадження в клінічну кардіологію магнітометричної апаратури, генераторів надвисоких частот, ультразвукової та лазерної техніки та іншої сучасної діагностичної і терапевтичної апаратури. В стінах Інституту терапії щорічно лікуються близько 5 тисяч хворих, консультуються і одержують рекомендації понад 60 тисяч осіб. За її ініціативи виконувалась програма Всесвітньої організації охорони здоров'я "CINDI-Україна", а Інститут терапії АМН України – включений до складу центрів з якими співробітничала Всесвітня організація охорони здоров'я.
      В останні роки її науковий пошук був спрямований на удосконалення діагностики та фармакотерапії інфаркту міокарда та його ускладнень. В інституті, яким вона керувала, проводилося вивчення гемодинамічних показників за допомогою радіоактивних ізотопів, ультразвукове сканування серця, застосовувалися сучасні радіоімунологічні методики визначення активних нейрогуморальних регуляторних систем.
      Член Комітету радянських жінок (1963). Член президії Наукових товариств терапевтів і кардіологів України і Росії (1964). Член Міжнародної асоціації інтернистів (1968). Член президії Всесоюзного наукового товариства кардіологів (1973). Заступник голови Всесоюзного наукового товариства терапевтів (1975). Голова Харківського обласного товариства терапевтів (1977). Член Всесоюзного комітету по боротьбі із захворюваннями серцево-судинної системи при президії Академії медичних наук СРСР. Член Міжнародного товариства кардіоваскулярної фармакотерапії (1993), Міжнародного товариства гіпертензіологів (1996). Була засновником і головним редактором "Українського терапевтичного журналу", членом редакційних колегій і членом редакційних рад 12 наукових медичних літописів, що видавались в Україні і Росії.
      Академік Національної академії наук України (НАНУ) (Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології, терапія, з листопада 1992 року). Була одним з засновників Академії медичних наук України (АМНУ), а з березня 1993 року – дійсний її член (Відділення терапії). З 1997 року – заступник генерального директора Міжнародного біографічного центру (Кембридж).
      У 1999 році – довірена особа кандидата у Президенти України Л.Д. Кучми у територіальному виборчому окрузі.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 7/1999 від 12 січня 1999 року за визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку медичної науки, фундаментальні дослідження в галузі кардіології директору Інституту терапії АМН України, академіку НАН України і АМН України Любові Трохимівні Малій присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Жила у Харкові. Померла 14 квітня 2003 року. Похована у Харкові на кладовищі № 2.
      Указом Президії Верховної Ради СРСР № 8723-IX від 12 січня 1979 року за великі заслуги в розвитку народної охорони здоров'я, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність та у зв'язку з шістдесятиріччям від дня народження дійсному члену Академії медичних наук СРСР Любові Трохимівні Малій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі "Серп і Молот".
      Заслужений діяч науки УРСР (1968). Член-кореспондент АМН СРСР (1967), академік АМН СРСР (1974; тепер – РАМН). Звання "Людина року" (Американський біографічний інститут, 1996). Включена в міжнародний довідник по медицині "Хто є хто?" (1995, Англія). Включена у видання "2000 видатних науковців ХХ століття" (Кембридж, Міжнародний біографічний центр, 1998). Почесний громадянин Харкова (1999, за досягнення у розвитку вітчизняної і світової медичної науки).
      Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1980, за розробку і впровадження в медичну практику сучасних методів діагностики початкових стадій серцевої недостатності, механізмів її розвитку, профілактики і лікування). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2003 року (23.12.2003, за цикл наукових праць "Дослідження фундаментальних механізмів дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань", посмертно). Лауреат премії імені С.І. Вавілова (1989). Лауреат премії імені М.Д. Стражеска (1983, 1998). Лауреат премії імені П.І. Шатілова (1981, 1983, 1987). Лауреат Першої академічної премії з клінічної медицини Академії медичних наук України (1995, 2000).
      Нагороджена радянськими нагородами: орденом Леніна (12.01.1979), орденом Трудового Червоного Прапора (1960), орденом Вітчизняної війни II ступеня (11.03.1985), а також 14 медалями, зокрема: "За бойові заслуги" (05.11.1942), "За оборону Кавказу" (1944), "За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр." (1945); українськими нагородами: орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (19.08.1998, за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку медичної науки, плідну науково-педагогічну і громадську діяльність та з нагоди та з нагоди 7-ї річниці незалежності України), орденом Богдана Хмельницького III ступеня (07.05.1995, на вшанування героїчних подвигів у боротьбі з фашистськими загарбниками та з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.). Відзначена Почесною медаллю імені С.П. Боткіна (1984), Золотою медаллю Польської Академії медичних наук (1999).
      Автор та співавтор понад 500 наукових праць, опублікованих у періодичних медичних виданнях, зокрема 24 монографій: "Рак легені" (1965), "Діагностика та лікування хвороб серця і судин, обумовлених туберкульозом" (1969), "Клініка внутрішніх хвороб" (1977), "Ішемічна хвороба серця у молодих" (1978, співавтор), "Інфаркт міокарда" (1981, співавтор), "Лікування хвороб серця і судин" (1982), "Ритми серця" (1993), "Нейрогуморальні системи в патогенезі, діагностиці та лікуванні гіпертонічної хвороби" (1993), "Хронічна недостатність кровообігу" (1994, співавтор), "Клінічна фармакологія" (1995), "Серцеві глікозиди" (1996, співавтор), "Невідкладна допомога в кардіології" (1998), "Ендотеліальна дисфункція при патології серцево-судинної системи" (2000), "Терапія" (2001), "Хронічна серцева недостатність" (2002) тощо; 34 анотації доповідей опублікованих в матеріалах Європейського і Міжнародного конгресів. Наукові розробки Л.Т. Малої захищені 26 авторськими свідоцтвами на винахід і 21 патентом. Під її керівництвом виконано 35 докторських і 180 кандидатських дисертацій.
      Розпорядженням Кабінету міністрів України від 9 квітня 2004 року Інституту терапії АМН України присвоєно ім'я Л.Т. Малої. На будівлі Харківського Національного медичного університету (проспект Леніна № 4), де вона працювала, їй встановлено меморіальну дошку.

Малая Любов Трохимівна. Харків. Кладовище №2