Міхнюк Олег Іванович
(27.10.1965 – 20.08.2014)
 

Міхнюк Олег Іванович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 494/2015 від 21.08.2015)

Пам'ятники
Марки та монети

орден Золота Зірка

      Народився 27 жовтня 1965 року у селищі міського типу Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. Після закінчення середньої школи розпочав трудову діяльність машиністом баштового крану. У 1982 році вступив до Київського політехнічного інституту.
      У 1983 році, після закінчення першого курсу інституту, був призваний до лав Збройних Сил СРСР. Закінчив навчальний підрозділ 44-ї навчальної повітряно-десантної дивізії, яка на той час дислокувалася поруч із селом Гайжюнай (Литовська РСР), отримав військове звання "сержант" і був скерований для виконання інтернаціонального обов'язку до Республіки Афганістан. З 4 березня 1984 року служив заступником командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї роти 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади в Афганістані. 31 травня 1984 року під Гардезом намагаючись витягнути поранених товаришів з під прицільного вогню снайпера був важко поранений, але незважаючи на це, після лікування повернувся до своєї частини і з честю продовжував виконувати свій військовий обов'язок.. 21 травня 1985 року отримав друге поранення під час проведення операції в Мараварській ущелині. За мужність та героїзм був нагороджений двома орденами Червоної Зірки та медаллю "За відвагу".
      У 1985 році, після лікування у військовому шпиталі, був звільнений з лав Збройних Сил за станом здоров'я. Працював машиністом баштового крану тресту "Будмеханізація" Київміськбуду. У 1988-1990 роках – викладач початкової військової підготовки та фізичного виховання середньої школи № 172 міста Києва. У 1993 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю "інженер".
      У 1989 році включився у роботу по захисту ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій, був одним з ініціаторів та безпосереднім учасником створення Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). У 1990–1991 роках – комсорг ЦК ВЛКСМ Центру реабілітації для воїнів-інтернаціоналістів "Лісова поляна", з 1991 року – начальник медико-соціального відділу Української Спілки ветеранів Афганістану, де займався дієвим захистом інтересів, насамперед, учасників бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів в інших країнах, інвалідів війни, членів родин загиблих в Афганістані.
      У 1997 році виступив ініціатором створення Всеукраїнського дитячого патріотичного об'єднання "Майбутнє України". Талановитий організатор, він постійно проводив велику роботу по вихованню молоді на патріотичних, історичних та бойових традиціях Українського народу. У 1998 році був призначений заступником голови Української Спілки ветеранів Афганістану з питань медико-соціальної реабілітації та військово-патріотичного виховання молоді, де відпрацьовував шляхи співробітництва з органами виконавчої влади по виконанню Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" стосовно ветеранів війни та сімей загиблих, вдосконалення системи, що забезпечує лікування, зміцнення фізичного та морально-психологічного стану ветеранів війни і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності, надання всебічної моральної та матеріальної підтримки ветеранам війни, членам сімей загиблих.
      Взимку 2013-2014 років, з перших днів приймав активну участь у Революції гідності на Майдан Незалежності у Києві, був командиром 8-ї "афганської" сотні самооборони Майдану. Своїм практичним бойовим та життєвим досвідом спромігся не допустити кровопролиття між конфліктуючими сторонами.
      Навесні 2014 року, після початку антитерористичної операції на сході України, пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар" і активно приймав участь у боях за відстоювання суверенітету та територіальної цілісності України. Маючи великий бойовий досвід, багато зусиль приклав до організації, підготовки та навчання бійців, які приймали участь у антитерористичній операції.
      20 серпня 2014 року під час боїв за визволення Луганська старший сержант О.І. Міхнюк загинув внаслідок мінометного обстрілу позицій підрозділу біля селища Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

      Указом Президента України Петра Порошенко № 494/2015 від 21 серпня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому сержанту Олегу Івановичу Міхнюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Старший сержант.
      Нагороджений радянськими нагородами: двома орденами Червоної Зірки, медаллю "За відвагу", медаллю "70 років Збройних Сил СРСР"; українськими нагородами: орденом "За мужність" I (21.08.2014, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку, посмертно), II (11.02.2004, за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію, патріотичне виховання молоді, особистий внесок у вирішення проблем ветеранів війни) та III (15.02.1999, за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію і громадянську мужність, патріотичне виховання молоді) ступеня, медаллю "Захиснику Вітчизни", пам'ятною медаллю "25 років виведення військ з Афганістану" (посмертно); зарубіжними нагородами: медаллю "В пам'ять 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану" (Білорусь).
      У Києві на території Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (проспект Повітрофлотський № 28) встановлено стелу з іменем Героя.
      У жовтні 2017 року Укрпошта продовжила випуск серії художніх маркованих конвертів під назвою "Героям Слава!", започатковану у грудні 2014 року, один з яких присвячений О.І. Міхнюку.

Міхнюк Олег Іванович. Лук'янівське військове кладовище