Мінаєв Олександр Анатолійович
(17.07.1942)
 

Мінаєв Олександр Анатолійович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 491/2012 від 24.08.2012)

орден Держава

      Народився 17 липня 1942 року у місті Сєров Свердловської області Росії у родині металургів. У 1943 році після визволення Донбасу від фашистської окупації, родина переїхала у місто Сталіно (з 1961 року – Донецьк). У 1949 році пішов вчитися у середню школу № 1. У зв'язку з виробничою діяльністю батька родина переїжджає у місто Макіївку, а потім у місто Єнакієве Донецької області, де у 1959 році Олександр закінчив середню школу № 2.
      Після закінчення школи влаштувався працювати на Єнакіївський металургійний завод спочатку учнем кресляра, а згодом – учнем техніка-конструктора. Одночасно почав навчатись на вечірньому відділенні Донецького політехнічного інституту (з 2001 року – Донецький національний технічний університет). У 1961 році перевівся на денне відділення металургійного факультету Донецького політехнічного інституту, який закінчив у 1964 році, одержавши спеціальність інженера-металурга з обробки металів тиском. У період практики працював помічником майстра сортопрокатного цеху Донецького металургійного заводу. Інтерес до наукових досліджень проявився в студентські роки, коли він брав активну участь у студентському науковому товаристві.
      Перше самостійне дослідження виконав у 1964 році при розробці дипломного проекту, головну частину якого склав аналіз технології прокатки смугових профілів на сортових станах Донецького металургійного заводу. Експерименти по енергосиловим і кінематичним параметрам проводилися в умовах промислових станів. Результати досліджень були використані при розробці технології прокатки смугових профілів диференційованих по групах міцності.
      Наприкінці 1964 року після успішного закінчення металургійного факультету Донецького політехнічного інституту О.А. Мінаєв був залишений для роботи на кафедрі обробки металів тиском інженером науково-дослідного сектору. У 1966 році, поступивши в аспірантуру на кафедру обробки металів тиском, він обирає в якості теми дисертаційної роботи вивчення закономірностей безперервного процесу прокатки фасонних профілів. Головним науковим результатом кандидатської дисертації "Дослідження впливу натягу на силові параметри і утяжку профілю при безперервній прокатці у фасонних калібрах" були вперше встановлені залежності, які відображають вплив натягу, що виникає унаслідок розузгодження швидкісного режиму, на енергосилові параметри і зміни форми фасонного профілю. Вперше був встановлений механізм впливу жорсткості кліті сортового стану на зміну співвідношення вертикального і горизонтального розмірів профілю. Пріоритет розробок був захищений авторськими свідоцтвами і патентами і пізніше був представлений в монографії "Засоби контролю і керування точністю сортового прокату", яка була опублікована у 1983 році О.А. Мінаєвим у співавторстві з В.М. Клименко і В.М. Кашаєвим.
      Після закінчення аспірантури у 1969 році О.А. Мінаєв був розподілений на кафедру обробки металів тиском асистентом, з 1970 року по 1973 рік працював старшим викладачем. У 1973 році, після захисту кандидатської дисертації, обирається доцентом кафедри обробки металів тиском і працює на цій посаді з 1973 по 1977 рік . Цей восьмирічний період – період становлення О.А. Мінаєва, як педагога. Він успішно веде викладацьку діяльність, створює свої лекційні курси, пише навчальні посібники для студентів, удосконалює лабораторний практикум. Участь у навчально-виховному процесі він поєднує з громадською діяльністю – керує роботою художньої самодіяльності та спортивним рухом студентства на факультеті.
      У 1974-1975 роках О.А. Мінаєв проходив наукове стажування в університеті міста Філадельфії (США), яке сприяло формуванню нового наукового напрямку – поєднаних технологічних процесів (виробництва сталі і прокатки), згодом використаного при роботі над докторською дисертацією. У 1977 році він став деканом металургійного факультету і головою спеціалізованої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук.
      Організатор і перший лектор навчального курсу "Автоматизація прокатного виробництва", в основу якого покладений комплекс досліджень на металургійних заводах з розробки засобів контролю й управління точністю прокату. Принципова новизна цих досліджень у тому, що вперше створені нові способи і пристрої контролю міжклітьових сил і регулювання жорсткості клітей. Виконаний цикл наукових розробок із технології прокатного виробництва дозволив уперше створити теоретичні основи процесу контрольованої прокатки сортового металу із вуглецевих та низьколегованих сталей. Не має аналогів запропонована класифікація видів суміщеного температурно-деформаційного впливу на якісні характеристики зміни структури в різних комбінаціях послідовності технологічних операцій. Розроблені основні положення технологічного проектування суміщених процесів гарячої деформації прискореного охолодження металу із вуглецевих і низьколегованих сталей, які дозволили створити нові технології і пристрої для їх реалізації у потоці сортового стану. Способи і пристрої мають світову новизну і захищені авторськими свідоцтвами та патентами. Розробкам із цієї проблеми присвячена перша у вітчизняній металургійній науці монографія "Проблеми суміщення гарячої деформації і термічної обробки" (1984).
      Дослідження технологічних процесів прокатки сортового металу приводять О.А. Мінаєва до розробки проблеми, якій він присвятив значну частину своєї наукової діяльності: дослідження технологічних методів управління механічними властивостями і точністю сортових профілів. Постановка проблеми, комплекс теоретичних завдань, їх практичне рішення на 14 металургійних заводах склали основу докторської дисертації "Підвищення ефективності сортової прокатки на основі розробки і впровадження технологічних методів управління механічними властивостями і точністю профілів", захищеної у 1989 році у Московському інституті сталі і сплавів.
      З 1985 року по 1989 рік О.А. Мінаєв працював секретарем партійного комітету Донецького політехнічного інституту, продовжуючи продуктивно займатися науковою діяльністю. Був обраний членом президії Донецького обласного науково-технічного товариства чорної металургії. Брав активну участь у громадському житті, так у 1985 році обирався депутатом Донецької міської ради народних депутатів. Після успішного захисту докторської дисертації він був призначений головою спеціалізованої ради Донецького політехнічного інституту по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в галузі металургії.
      30 грудня 1989 року на розширеному засіданні вченої ради Донецького політехнічного інституту О.А. Мінаєв був обраний ректором. Багаторічний досвід роботи дозволив йому оперативно опанувати принципи управління життям вузу. Побудова незалежної Української держави і перебудова системи вищої освіти поставили перед колективом політехнічного інституту складні завдання адаптації вузівської діяльності до нових умов. Уперше в Україні серед технічних університетів з ініціативи професора О.А. Мінаєва було створено німецький, англійський, французький та польський технічні факультети, на яких навчальний процес почали проводити іноземними мовами за напрямами підготовки фахівців: інженерна механіка, металургія, електротехніка, комп’ютерні мережі і системи, економіка тощо.
      У 1993 році Донецький політехнічний інститут пройшов атестацію і рішенням Кабінету Міністрів України у вересні 1993 року йому було присвоєно статус державного технічного університету. На його базі в цей період був створений Регіональний навчально-науково-технічний комплекс, до якого увійшли також три інститути (гірничий, міжнародного співробітництва і Горлівський автомобільно-дорожній), Красноармійська філія, 20 факультетів, Центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, підготовче відділення для іноземних громадян, три технікуми. Складний для країни в цілому і вищої освіти зокрема період середини 1990-х років колектив університету в більшості своїй пройшов гідно, не тільки зберігши високий науковий та освітній потенціал вузу, але й забезпечивши умови для нового якісного стрибка в розвитку університету на початку нового тисячоліття.
      У 1995 році на IV Світовому конгресі з інженерної освіти (США, Мінеаполіс) доповідь О.А. Мінаєва про реалізацію системи розвитку творчих здібностей студентів інженерних спеціальностей відзначена бронзовою нагородою. У 1995 році на конференції Ради ректорів університетів Європи, що відбувалася у місті Бордо (Франція), університет було прийнято до членів асоціації. Багаторічна співпраця університету із всесвітньо відомою фірмою "Сіменс" дала змогу створити в 1998 році у Донецьку Інженерно-технічний центр дочірнього підприємства "Сіменс-Україна". Таке співробітництво вперше у практиці України забезпечило реалізацію нової концепції взаємодії університету і відомої фірми на міжнародному ринку праці з урахуванням двосторонньої економічної зацікавленості. Університет виступив співзасновником і активним учасником Національної телекомунікаційної мережі навчальних і наукових закладів України "УРАН".
      Професор О.А. Мінаєв брав активну й безпосередню участь у великих комплексних дослідженнях із розробки ресурсоощадних технологічних циклів виробництва конкурентоспроможних металовиробів. Науково-прикладні результати комплексу виконаних досліджень впроваджено у цехах Єнакіївського, Дніпровського і Донецького металургійних заводів. За ці розробки у 2002 році у складі авторського колективу він удостоєний звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.
      Влітку 2001 року університет отримав статус національного. До цього часу кількість спеціальностей і спеціалізацій перевищила 60. Загальна чисельність студентів за всіма формами навчання перевищила 25 тисяч осіб. На 88 кафедрах працюють 1300 висококваліфікованих викладачів, серед яких цілий ряд лауреатів Державних премій України.
      Предметом його постійної уваги є інтеграція наукових досліджень і освітнього процесу на всіх рівнях підготовки фахівців, кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру й докторантуру. Велику увагу у своїй діяльності професор О.А. Мінаєв приділяє реалізації політики щодо наукової підтримки молодих учених: запроваджено систему грантів, рада університету надає щорічну фінансову підтримку перспективним молодим науковцям, проводиться конкурс серед талановитих молодих науковців. Це дало вагомі наукові результати. Особливої ваги ректор надає питанням соціального забезпечення студентів і працівників університету: побудовано студентський центр культури, реконструйовано студентське містечко, вирішуються соціальні програми за рахунок коштів університету, завдяки будівництву житла поліпшено житлові умови працівників.

      Указом Президента України Віктора Януковича № 491/2012 від 24 серпня 2012 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у зміцненні науково-технічного потенціалу, вагомий внесок у розвиток національної освіти, багаторічну сумлінну працю ректору Донецького національного технічного університету Олександру Анатолійовичу Мінаєву присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Кандидат технічних наук (1972), доктор технічних наук (1989). Член-кореспондент Національної академії наук України (2009). Дійсний член Академії інженерних наук України (1991), Академії наук вищої школи України (1994), Міжнародної академії вищої школи (1995), Петровської академії наук і мистецтв Росії (1994), Міжнародної академії наук, індустрії, освіти (Каліфорнія, США, 1995). Член Асоціації ректорів європейських університетів, Міжнародного центру з інженерної освіти ЮНЕСКО, Європейського товариства інженерної освіти SЕFІ, заступник голови ради Асоціації ректорів вищих технічних університетів України.
      Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року (16.12.2002, за розробку і реалізацію енерго- і ресурсозберігаючих технологічних циклів виробництва конкурентоспроможних металовиробів на основі комплексу печей-ковшів і машин безперервного лиття заготовок). Лауреат Державної премії України в галузі освіти 2011 року (30.09.2011, у номінації "вища освіта" за цикл робіт "Створення науково-методичного обгрунтування та впровадження в навчальний процес інноваційних технологій навчання і виховання, що забезпечують значний внесок у розвиток інтеграції вітчизняної вищої освіти в європейський та світовий простір"). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.08.2002, за значний особистий внесок у соціально-економічний та духовний розвиток України, вагомі трудові здобутки та з нагоди 11-ї річниці незалежності України), орденом "За заслуги" II ступеня (23.08.2011, за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові), Почесною відзнакою Президента України (орденом "За заслуги" IІI ступеня, 16.05.1996, за заслуги у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих спеціалістів), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (15.07.2002, за значний особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, реформування національної економіки, високий професіоналізм та з нагоди 60-річчя від дня народження), знаками "Шахтарська слава" І, II і III ступеня.
      Відзначений пам'ятною медаллю "80 років НАН України" президії Національної академії наук України (1998), золотою медаллю імені А. Енштейна Міжнародної академії наук, індустрії, освіти і мистецтв (1998, Каліфорнія, США), срібною нагородою Міжнародного центру з інженерної освіти ЮНЕСКО (1998), дипломом і пам'ятною медаллю національного проекту "Золота книга української еліти" (2001), почесним знаком ректора Магдебурзького університету (2001, Німеччина), ювілейним знаком "70 років Донецької області" (2002), почесною медаллю Ясського технічного університету (2002, Румунія). Обраний почесним доктором наук Остравського технічного університету (Чехія, 2002), Московського університету інженерної екології (Росія, 2003), почесним професором Таганрозького радіотехнічного університету (Росія, 2003), Ясського технічного університету.
      Підготував одного доктора і 19 кандидатів технічних наук. Опублікував 255 наукових робіт, у тому числі 12 підручників-монографій, 80 авторських свідоцтв і 10 патентів на винаходи. Серед публікацій основними є: "Контролированная прокатка сортовой стали" (1990, співавтор Устименко С.В.), "Технология прокатного производства" (1989, співавтори Клименко В.М., Онищенко О.М., Горєлик В.С.), "Механика сплошных сред" (1995, співавтори Ілюкович Б.М., Ізмайлова М.К.).