Момотенко Олександр Іванович
(15.01.1915 – 17.08.2012)
 

Момотенко Олександр Іванович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 755/2005 від 07.05.2005)

орден Золота Зірка

      Народився 15 січня 1915 року у селі (з 1961 року – місто) Новий Буг Миколаївської області у бідній селянській родині. У 1931 році закінчив педагогічні курси і був направлений вчителем молодших класів у село Калинівка Новобузького району. Як член ЛКСМУ був обраний секретарем первинної організації, а потім – Новобузького районного комітету комсомолу. Працював у редакції районної газети "Ударник" – органу політвідділу машинно-тракторної станції (МТС) села Софіївка Новобузького району.
      У 1937 році, коли було оголошено постанову уряду про вибори до місцевих органів влади, О.І. Момотенко, як секретар райкому ЛКСМУ, був висунутий у депутати районної ради по Ульянівському виборчому округу та був обраний ним. Довіру своїх виборців він виправдав, і був обраний депутатом на другий термін. На початку 1939 року переїхав до Миколаєва. Член ВКП(б)/КПРС з 1939 року. Працював заввідділом селянської молоді обкому комсомолу.
      У 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна, першого секретаря обкому призвали до лав Червоної Армії, а О.І. Момотенко обрали першим секретарем Миколаївського обкому ЛКСМУ. Евакуювавши обком у глиб країни, 25 грудня 1941 року О.І. Момотенко був призваний до лав Червоної Армії Сталінградським обласним військовим комісаріатом і направлений до Халтуринського військового училища. Після короткої підготовки, у грудні 1942 року О.І. Момотенко, як секретар обкому комсомолу, був направлений помічником начальника політвідділу дивізії по роботі з комсомольцями в 10-ту гвардійську повітряно-десантну дивізію, яка дислокувалася у місті Дмитров Московської області, де на базі 3-ї і 4-ї маневрених повітряно-десантних бригад, створених під Москвою ще до війни, і моряків Тихоокеанського флоту, саме формувалися десять повітряно-десантних дивізій. Дивізія повинна була за короткий термін підготуватися до ведення бойових дій. Командування дивізії і політичний відділ розуміли, що треба розв'язати в короткі терміни складну задачу, з розрізнених підрозділів підготувати злагоджені роти, батальйони, полки, які вміють вести наступальні і бойові дії. Командування дивізії цілими днями було в підрозділах, проводячи, ротні та батальйонні навчання, а ввечері готувало штаб дивізії і полків до управління військами. У підрозділах, де б вони не знаходилися, партійні і комсомольські організації на чолі з політвідділом, постійно проводили політико-виховну роботу, готуючи особовий склад до майбутніх бойових дій, не тільки як стрілецький, але і як десантний підрозділ.
      Але не довго дивізія займалася бойовою підготовкою, 5 лютого 1943 року на автомашинах виступила по маршруту: Дмитров – Калінін – Володарське і увійшла до складу 68-ї армії Північно-Західного фронту. До 15 лютого 1943 року 10-та гвардійська повітряно-десантна дивізія зосередилася у Володарському, здійснивши марш автотранспортом протяжністю 600 кілометрів. Потім дивізія здійснила важкий і складний в погодних умовах марш протяжністю 350 кілометрів, за період маршу тричі форсуючи річку Ловать. Перебуваючи у резерві командувача фронту, дивізія приступила до будівництва Ловатського оборонного рубежу: 1-й рубіж – Ловать, 2-й – Пола, одночасно проводячи навчання батальйонів, штабів полків і дивізії.
      11 квітня 1943 року дивізія отримала наказ про підготовку до виходу в район оборони та 16 квітня 1943 року виступила в район села Рамушево Староруського району Новгородської області. Дивізія змінила в обороні три дивізії і дві бригади, оборона була побудована острівцями на болотах, при такій обороні, не можна було думати про її неприступність, тому було прийнято рішення оборону побудувати системою траншей і ходів сполучень, з'єднавши оборону полків траншеєю. Траншею копали по болотистій місцевості. З 10 травня 1943 року 10-а гвардійська повітряно-десантна дивізія увійшла в підпорядкування 12-го гвардійського стрілецького корпусу 34-ї армії.
      22 червня 1943 року дивізія здала оборону і почала підготовку до наступальних боїв південніше міста Стара Руса Новгородської області, проводячи батальйонні навчання. 17 серпня 1943 року дивізія зосередилася у вихідному районі, а з 18 серпня 1943 року почався наступ Північно-Західного фронту на Стару Русу. 10-а гвардійська повітряно-десантна дивізія перебувала у другому ешелоні, мала завдання бути у готовності і розвинути успіх 1-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та 26-ї стрілецької дивізії. Протягом 19 серпня 1943 року дивізія вела бій з оволодіння селами Чирикове та Деренкове, успіху не мала, супротивник чинив сильний вогневий опір. 20 і 21 серпня 1943 року у дивізії було проведено перегрупування і поповнення частин особовим складом. Протягом наступних діб полки дивізії продовжували вести бої з поліпшення своїх рубежів, відбиваючи контратаки супротивника. У боях під Старою Русою загинуло багато солдатів і офіцерів, але прорвати сильно укріплені позиції ворога не вдалося. В ході наступу 10-ій гвардійській повітряно-десантній дивізії вдалося подолати заболочену місцевість, прорвати оборону супротивника, що складалася з двох високо насипаних траншей із залізобетонними вогневими точками. Гітлерівців доводилося викурювати з окопів гранатою і багнетом, це сталося тому, що в ході артпідготовки вогневі точки не були знищені, не була висунута на пряму наводку артилерія для руйнування насипів. В ході бою, після прориву оборони, полкова артилерія відставала, так як обслуга робила проходи в насипу і тягнула гармати на руках по заболоченій місцевості. Танки також не мали змоги підтримати наступаючі полки, вони застрягли в болоті. Така причина невдачі у виконанні завдання. 26 серпня 1943 року дивізія здала зайнятий рубіж оборони і почала зосереджуватися на станції Парфино. Знекровлена і виснажена всього за тиждень бездарного наступу під Старої Русою 10-а гвардійська повітряно-десантна дивізія була виведена з бою і передислокована по залізниці під Харків.
      Відповідно до директиви Генерального Штабу 10-а гвардійська повітряно-десантна дивізія вийшла зі складу 12-го гвардійського стрілецького корпусу, 34-ї армії Північно-Західного фронту і увійшла до складу 82-го стрілецького корпусу 37-ї армії Степового фронту під командуванням генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна.
      З 3 по 17 вересня 1943 року частини дивізії доукомплектовуються особовим складом, артилерією, озброєнням, боєприпасами, отримують нові автомашини. Одночасно ведучи доукомплектування, у підрозділах проводиться згуртування взводів, рот, роблячи основний натиск на навчанні особового складу форсуванню водної перешкоди. 17 вересня 1943 року дивізія виступила на марш до Дніпра. Марш проходив у складних погодних умовах, у бездоріжжя; зі зброєю і боєприпасами на собі десантники долали до 50 кілометрів на добу. 29 вересня 1943 року дивізія зосередилася в районі Просяниківка, Брачківка Кобеляцькому районі Полтавської області і розпочала підготовку до форсування Дніпра, серед солдатів і офіцерів панував високий бойовий дух, який підтримували О.І. Момотенко та інші політпрацівники.
      Перед дивізією командувач 37-ї армії генерал-лейтенант М.М. Шарохін поставив завдання у ніч з 30 вересня на 1 жовтня 1943 року переправитися через Дніпро в районі Переволочна Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та опанувати селами Мишурин Ріг та Дніпровокам'янка Верхньодніпровського району, де зайняти оборону з метою забезпечення лівого флангу армії від контратак піхоти і танків супротивника. З отриманням завдання політвідділ, командири-політпрацівники вели активну партійно-політичну роботу, спрямовану на успішне виконання бойового наказу. У підрозділах на партійних і комсомольських зборах були обговорені майбутні завдання комуністів і комсомольців. Заходи, що проводилися О.І. Момотенко та іншими політпрацівниками, командирами, партійними і комсомольськими організаціями, ще більш підвищили бойовий дух солдатів і офіцерів. Супротивник знав про підготовку до переправи, всю ніч він вів артилерійський вогонь, через 10-15 хвилин роблячи вогневі нальоти.
      Форсували у крижаній воді, на підручних засобах. Мишурин Ріг атакували з ходу, в жорстокій рукопашній вибивали німців із села. Раптовість форсування була збережена, і вже до світанку 1 жовтня 1943 року оволоділи північною околицею села Мишурин Ріг, а о 6 годині ранку 12 танків і значні сили піхоти супротивника прорвалися на південь від Мишурин Рогу. Внаслідок атаки наших полків, підрозділи противника, що прорвалися, були знищені і до вечора наші частини оволоділи південно-східною околицею села Мишурин Ріг. До ранку 3 жовтня 1943 року уся 10-та гвардійська повітряно-десантна дивізія за винятком артилерії переправилася на правий берег Дніпра. З 1 по 7 жовтня 1943 року дивізія вела завзяті, запеклі і кровопролитні наступальні бої, розширюючи, поглиблюючи і зміцнюючи Дніпровський плацдарм. Щодня відбивала по 4-5 лютих контратак ворожої піхоти, підтриманої танками і артилерією. Майже щодня фашистська авіація бомбила бойові порядки дивізії, роблячи по 60-150 літаковильотів на день. 8 жовтня 1943 року дивізія вела нічні бойові дії та зайняла північну окраїну села Ганнівка і вийшла на дорогу Ганнівка – Бородаївка. У період з 10 по 13 жовтня 1943 року бої на плацдармі велися противником не з таким завзяттям, ослабла ударна сила танкових з'єднань, які були виснажені обороною наших частин, що діяли на плацдармі. Досвіду боїв з танками бійці 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії не мали. На Північно-Західному фронті танки через заболочену місцевість практично не використовувалися. Уміння винищувати танки довелося опановувати безпосередньо у боях, і десантники з честю витримали випробування.
      Але найважчим для дивізії був день 14 жовтня 1943 року. До 6 години ранку супротивник перед нашим переднім краєм зосередив 100 танків і піхоту. Після годинного сильного артилерійського і мінометного вогню, противник о 7 годині ранку батальйоном піхоти при підтримці 86 танків розпочав атаку. Протягом трьох годин супротивник здійснив чотири атаки, але успіху не мав, наші солдати та офіцери міцно утримували рубежі. Об 11 годині супротивник наніс головний удар. Протягом години полк відбивав атаки піхоти й танків, але, маючи перевагу в танках, супротивнику вдалося оточити підрозділи, що оборонялися. Оточені до 19 години вели нерівний бій, весь плацдарм знаходився у диму. Артилеристи в упор розстрілювали німецькі танки, а танки в упор розстрілювали наших бійців. У боях за утримання та розширення плацдарму на правому березі Дніпра О.І. Момотенко тричі особисто водив батальйон у атаку та знищив при цьому 24 фашиста. За 1 день було підбито стільки ж танків та знищено піхоти супротивника, скільки за 13 днів попередніх боїв. Але й полки 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії втратили майже 90% особового складу: на 15 жовтня 1943 року залишилося 1059 чоловік. Чисельний склад дивізії на момент виходу до Дніпра в район форсування складав 8000 чоловік.
      Виконавши завдання по утриманню плацдарму 16 жовтня 1943 року, дивізія перейшла в наступ на Кривий Ріг. 20 жовтня 1943 року Степовий фронт, де воював О.І. Момотенко був перетворений на 2-й Український фронт. Під час наступу дивізія звільнила багато населених пунктів, в тому числі Ерастовка, Мале Алферове, Чорний Яр. Потім з боями вийшла на рубіж річки Саксагань в район Ново-Павлівка, Сергіївка, Каменополь. На цьому рубежі з 26 по 31 жовтня 1943 року вела запеклі бої з гітлерівцями, відбиваючи численні контратаки супротивника, який намагався нанести контрудар по військах 37-ї армії і знову вийти до Дніпра. З 2 листопада 1943 року дивізія перейшла до оборони на рубежі: радгосп "Веселі Терни" – Ново-Павлівка – Каменополь. На цьому рубежі вела активні оборонні бої, 6 грудня 1943 року опанувала важливою, в тактичному відношенні, висотою Могила Баба. У період наступальних дій дивізії на північному сході від міста Кривий Ріг О.І. Момотенко знаходився у 19-му та 30-му гвардійських повітряно-десантних стрілецьких полках, де проводив партійно-політичну роботу серед солдат та офіцерів наступаючих підрозділів безпосередньо у бойових порядках.
      15 січня 1944 року 10-та гвардійська повітряно-десантна дивізія у складі 37-ї армії була передана 3-му Українському фронту. 30 січня 1944 року дивізія двома полками (19-м і 24-м) прорвала оборону супротивника на висотах південніше висоти Могила Баба. Полки успішно виконали поставлене завдання і вийшли на рубіж висота 106,8 – Зінов'єв, де закріпилися, відбиваючи контратаки ворога. У цей день О.І. Момотенко, перебуваючи у 2-му батальйону 30-го гвардійського повітряно-десантного стрілецького полку, особистим прикладом забезпечив батальйону взяття укріпленого пункту противника "Нова шахта" Криворізького району.
      17 лютого 1944 року 10-та гвардійська повітряно-десантна дивізія перейшла в наступ. 18 лютого 1944 року, коли підрозділи 19-го гвардійського повітряно-десантного стрілецького полку зустрівши опір супротивника залягли, О.І. Момотенко особисто підняв в атаку наступаючі підрозділи, тим самим забезпечивши взяття сильно укріпленого пункту противника Ново-Покровка. 22 лютого 1944 року зав'язався бій за Кривий Ріг. 23 лютого 1944 року Кривий Ріг був очищений від фашистів, під кінець дня дивізія вийшла на східний берег річки Інгулець в районі Лозуватка-Інгульський. Запеклими були бої десантників, чотири дні знадобилося їм на вихід до Кривого Рогу, фашистів багнетом і гранатою вибивали з опорних пунктів, будинків, рудників імені Фрунзе, Жовтневий, Криворізька ГРЕС, Дубравка, Баженове, Собачівка. За успішні бої по звільненню Кривого Рогу дивізії було присвоєно почесне найменування "Криворізька".
      27 лютого 1944 року дивізія форсувала річку Інгулець в районі Інгульський-Родіонівка, а 7 березня 1944 року, перейшовши в наступ, долаючи впертий опір ворога, дивізія звільнила багато населених пунктів, в тому числі станцію Висунь, Солдатське. 13-14 березня 1944 року здійснила марш: Солдатське – станція Казанка та вийшла до рідного для О.І. Момотенко Нового Бугу. 16 березня 1944 року дивізія перейшла в наступ в напрямку міста Вознесенська Миколаївської області. Розвиваючи наступ, 18 березня 1944 року дивізія звільнила Єланець, а 23 березня 1944 року у запеклих боях звільнила Вознесенськ і вийшла на східний берег річки Південний Буг.
      27 березня 1944 року 10-та гвардійська повітряно-десантна дивізія форсувала річку Південний Буг, в районі Бузькі Хутори. Продовжуючи наступ і долаючи опір ворога, дивізія звільнила велику кількість населених пунктів, в їх числі Молдавка, Котовський, Оскаровка, Богунське. 5 квітня 1944 року дивізія оволоділа містом Роздільна Одеської області. Продовжуючи наступ, дивізія 11 квітня 1944 року вийшла на східний берег річки Дністер в районі села Карагаш Слободзейського району Молдовської Республіки, а 12 квітня 1944 року форсувала річку Дністер. За період з 17 лютого по 12 квітня 1944 року дивізія пройшла з боями близько 300 кілометрів, звільнила 130 населених пунктів. З 12 по 18 квітня 1944 року вела запеклі бої по розширенню і зміцненню плацдарму в районі західніше села Коцанки і східніше села Кіркеєшть.
      18-26 квітня 1944 року частини 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії були відведені в район Ближні Хутори (Тирасполь), де вони доукомплектовувалися, приводячи у порядок зброю, матеріальну частину і займалися бойовою підготовкою. 27 квітня 1944 року дивізія знову форсувала річку Дністер в районі Варниця, на північ від міста Бендери. З 27 квітня по 5 травня 1944 року дивізія вела завзяті, запеклі і важкі бої за утримання плацдарму. За цей час дві перші лінії німецьких траншей, кілька разів переходили з рук в руки. У цих боях О.І. Момотенко був важко поранений і евакуйований на лікування у місто Горі (Грузія). Перша операція була невдалою, довелося оперувати вдруге, але вже у Тбілісі. На цей раз все пройшло вдало, але шлях в армію був закритий.
      У травні 1945 року після лікування у шпиталі повернувся до Миколаєва. Через деякий час приступив до роботи в обласному комітеті партії, спочатку інструктором у військовому відділі, потім заступником завідувача відділом. У 1951 році був обраний першим секретарем Центрального районного комітету партії, а у 1954 році – секретарем обласного комітету Компартії України. Обирався п'ять скликань депутатом обласної ради. З 1974 по 1986 рік працював головою обласного комітету народного контролю.
      Комітет народного контролю був наділений великими правами. В його функцію входила перевірка виконання рішень уряду і обласних організацій, причому результати перевірки, як правило, обговорювалися на засіданні комітету і рішення, які виносилися були суворими по відношенню до тих, хто порушував дисципліну та не виконував постанови, аж до відсторонення від роботи або накладення стягнень. Рішення комітету народного контролю ніхто не міг скасувати. Коли поступив сигнал, що в Новоодеському районі почали знищувати красиву лісополосу, О.І. Момотенко відразу послав працівників для перевірки. Факти підтвердилися. Його розпорядженням було призупинено вирубку дерев, тому лісополоса росте і нині, приносячи велику користь людям. Згодом працівники комітету народного контролю, перевіряючи заготівлю та зберігання овочів в області, викрили факти псування картоплі, огірків, помідорів. Вирішили результати перевірки розглянути на засіданні союзного комітету. О.І. Момотенко попросив розглянути це питання на засіданні обласного комітету і посприяти усуненню проблеми. До О.І. Момотенко прислухалися, уважно розглянули це питання, і директора овочевої бази суворо покарали, призначивши термін для усунення недоліків. Були прийняти всі міри з наведення порядку, і в подальшому овочі зберігалися в належному стані. На союзному комітеті директора, безумовно, звільнили б від займаної посади, а так він залишився працювати і далі.
      14 березня 1987 року у Миколаєві відбулася обласна установча конференція ветеранів війни, праці та Збройних Сил. На цю конференцію було обрано 300 делегатів. Серед учасників конференції були представники всіх галузей народного господарства області. На конференції одноголосним рішенням було створено Миколаївську обласну організацію ветеранів України. Після закриття установчої конференції відбувся організаційний пленум організації ветеранів, який обрав головою О.І. Момотенко.
      Основним завданням голови Миколаївської обласної організації ветеранів України є організації роботи президії облради, контроль за виконанням прийнятих рішень, питання надання допомоги ветеранам війни, праці, інвалідам Вітчизняної війни, людям похилого віку. Робота ради ветеранів завжди грунтувалася на безумовному виконанні вимог статуту організації ветеранів війни і праці, Законів України та постанов Кабінету Міністрів України, директивних положень, прийнятих вищими органами влади, постанов з'їздів і пленумів організації ветеранів України щодо соціального захисту ветеранів, підвищенню рівня патріотичного виховання молоді, організації культурного дозвілля людей похилого віку, збереження та утримання в належному порядку пам'ятників, братських могил воїнів, полеглих на території області в роки війни. За активної участі обласної організації ветеранів та її голови О.І. Момотенко були внесені пропозиції та рекомендації щодо прийняття Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист", "Про соціальний захист «Дітей війни»", Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років". Обласна рада ветеранів завжди працювала в тісному контакті з держадміністрацією, обласною радою, начальниками управлінь служб і відділів області. Це дозволяло здійснювати найбільш активну допомогу та підтримку ветеранів. Головною метою обласної ветеранської організації завжди був всебічний захист законних прав, соціальних, економічних, вікових та інших інтересів ветеранів війни і праці, військової служби та органів внутрішніх справ, інших пенсіонерів – громадян похилого віку.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 755/2005 від 7 травня 2005 року за мужність і самопожертву, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, визначний особистий внесок у розвиток ветеранського руху в Україні голові Миколаївської обласної організації ветеранів України Олександру Івановичу Момотенко присвоєно звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".

      У березні 2012 року О.І. Момотенко пішов з посади голови Миколаївської обласної організації ветеранів України, ставши почесним головою. Помер 17 серпня 2012 року. Похований у Миколаєві на Мешковському кладовищі.
      Нагороджений орденом Вітчизняної війни І (1985) та ІІ (17.05.1944, за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та проявлені при цьому доблесть та мужність) ступеня, орденом Червоної Зірки (08.02.1944, за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та проявлені при цьому доблесть та мужність), трьома орденами Трудового Червоного Прапора (1958, 1971, 1973), орденом "Знак Пошани" (1966), медаллю "За трудову доблесть"; орденом "За заслуги" ІІ (2004) та ІІІ (2002) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 06.10.1994, за особисті заслуги в розвитку ветеранського руху, активну громадську діяльність та з нагоди 50-річчя визволення України від фашистських загарбників), орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2003), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (05.05.2004, за плідну громадську діяльність, вагомий особистий внесок у патріотичне виховання широких верств населення та з нагоди 59-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні), ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (01.12.2011, за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю та з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України). Почесний громадянин міста Новий Буг.