Патон Борис Євгенович
(27.11.1918)
 

Патон Борис Євгенович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 1317/1998 від 26.11.1998)
ДВІЧІ ГЕРОЙ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ
(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13.03.1969 та 24.11.1978)

Пам'ятники

орден Держава

медаль Серп і Молот

медаль Серп і Молот

      Народився 27 листопада 1918 року у місті Києві у родині Євгена Оскаровича Патона (1870-1953) – майбутнього академіка АНУ, директора Інституту електрозварювання АНУ. У 1936-1941 роках навчався у Київському індустріальному інституті (тепер Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут") за фахом інженер-електрик.
      У 1941-1942 роках за направленням вузу працював інженером електротехнічної лабораторії заводу "Красное Сормово" в місті Горькому (тепер Нижній Новгород). З 1942 року його діяльність пов'язана з академічним Інститутом електрозварювання, що був евакуйований з Києва в Нижній Тагіл. Тут він взяв активну участь у розробці та впровадженні в екстремальних умовах військового часу технологічної інновації, якій судилося кардинально змінити весь технологічний цикл – автоматичного зварювання броні танка Т-34 – найкращого танка Другої світової війни. Борису Патону було доручено розробити електричну схему нових автоматичних зварювальних головок. У ній мало бути реалізоване відкрите в 1942 році явище саморегулювання дуги. Молодий інженер упорався з цим завданням блискуче. Запропонована ним зручна і надійна конструкція не лише забезпечила можливість виробляти такі головки в умовах звичайних механічних майстерень, але й не потребувала спеціальної підготовки кадрів для її експлуатації. Але головним було те, що ці пристрої відіграли величезну роль у збільшенні обсягів випуску танків. Були створені автомати для зварювання, завдяки яким виробництво танків поставили на конвеєр. Показово, що в жодній країні, окрім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом у танковій промисловості не застосовувалося. Лише в останні воєнні роки цей спосіб при виготовленні бронекорпусів танків і самохідних артилерійських установок почали освоювати в США.
      Після повернення Інституту в Київ Борис Євгенович у 1945 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему "Аналіз роботи зварювальних головок і засобів їхнього живлення при зварюванні під флюсом". У тому ж 1945 році він очолив один з відділів Інституту і продовжив активно працювати тепер уже над мирним застосуванням зварювальних процесів. Розпочаті тоді дослідження стосувалися напівавтоматичного й автоматичного зварювання під флюсом, розробки теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для дугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умов тривалого горіння дуги та її регулювання; проблеми керування зварювальними процесами тощо. В 1950 році він став заступником директора з наукової роботи. У 1952 році захистив докторську дисертацію на тему "Дослідження умов стійкого горіння зварювальної дуги та її регулювання".
      З 1953 року, після смерті свого батька, Б.Є. Патон став директором Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона АНУ. Під його керівництвом Інститут електрозварювання виріс у потужний науково-технічний комплекс, до структури якого входять науково-дослідний інститут, конструкторсько-технологічні й експериментальні підрозділи, три дослідні заводи, а також інноваційні організації, науково-інженерні й атестаційний центри. За особистою участю Б.Є. Патона в Інституті проведено глибокі дослідження й отримано великі результати в розробці прогресивних технологій нероз'ємного з'єднання й обробки металів і неметалів у різних умовах і середовищах. До них належать зварювання і наплавлення під флюсом, зварювання в захисних газах суцільним і порошковим дротом, електрошлакове зварювання, стикове зварювання оплавленням, газотермічне напилювання, променеві технології та інші процеси.
      Фундаментальні дослідження Б.Є. Патона щодо взаємодії зварювальних джерел нагрівання з розплавленим металом заклали основу для створення нової галузі металургії – спеціальної електрометалургії. Завдяки їй стало можливим лиття особливо чистих спеціальних сталей і сплавів, кольорових металів, одержання унікальних композиційних матеріалів. Відкрилися перспективи для створення новітніх конструкційних і функціональних матеріалів XXI століття. Борис Євгенович вніс великий вклад у створення нових типів зварних конструкцій, індустріальних способів зварювання магістральних трубопроводів, великогабаритних резервуарів для зберігання нафти, кожухів доменних печей, висотних баштових конструкцій. Так, коли у 1950-1960-х роках в СРСР було розпочато спорудження гігантських нафто- і газопроводів з Сибіру у західні райони країни, постала нагальна проблема замінити ручне зварювання труб на автоматичне. Під його керівництвом було створено автоматичну установку, завдяки якій відпала потреба тисячам робітників-зварників у сильні морози, що сягали 40 і більше градусів за Цельсієм, працювати на відкритому повітрі. Водночас за завданням Б.Є. Патона у стислий строк було розроблено і налагоджено виробництво зручного теплого одягу і взуття з електрообігрівом для багатьох тисяч робітників, які взимку виконували різні роботи на відкритому повітрі. Він запропонував групі співробітників очолюваного ним Інституту при розробці нової високопродуктивної технології дугового зварювання об‘єднатися з медиками, у результаті чого вдалося не тільки істотно підвищити продуктивність праці робітників-зварників, а й створити для них набагато безпечніші умови для праці і запобігти низці професійних захворювань. Саме за останнє група науковців-електрозварників і медиків одержала Державну премію СРСР.
      Академік Б.Є. Патон першим почав і розвинув дослідження з використання зварювальних процесів у космічній технології, виконаних космонавтами при орбітальних польотах кораблів і в умовах відкритого космосу. Під його безпосереднім керівництвом у 1984 році космонавти С.Є. Савицька та В.О. Джанібеков уперше в світі провели у відкритому космосі винятково важливі дослідження і здійснили перше практичне зварювання, різання і напилення металів. За ефективної участі Б.Є. Патона було розроблено спеціальну конструкцію та обладнання робочого місця С.Є. Савицької та В.О. Джанібекова, що забезпечило їм цілковиту безпеку під час роботи у відкритому космосі.
      В останнє десятиліття у коло наукових інтересів Б.Є. Патона увійшла проблема пошуку оригінальних медичних технологій і розробка унікальних зразків медичної техніки й інструментів. Під його керівництвом співробітники Інституту і вчені-медики створили новий спосіб з'єднання (зварювання) м'яких тканин людини і тварин, що широко використовується нині в хірургічній практиці. На сьогодні вже виконано понад 500 відкритих та лапароскопічних хірургічних операцій на жовчному міхурі, печінці, кишечнику та інших органах черевної порожнини і перші операції на легенях. Одержані результати перевершили сподівання хірургів. Не було жодного випадку післяопераційних ускладнень. Крім того, застосування в клінічній хірургії зварювального медичного обладнання та відповідних технологій виключає наявність у прооперованому органі або тканині сторонніх матеріалів з усіма можливими негативними наслідками, забезпечує повну герметичність з‘єднання, скорочує тривалість хірургічного втручання й наркозу, суттєво знижує втрати крові, зменшує час відновлення морфологічної структури і фізіологічних функцій прооперованого органу. Електрозварювальні технології в гінекологічній практиці дозволили досягти того, що у більшості випадків неможливо було зробити при використанні загальноприйнятної методики деяких хірургічних операцій, передусім, повністю відновити функцію маточних труб. Отже, повернути жінкам втрачену можливість народити дитину.
      У 1962 році 43-річний академік Б.Є. Патон був обраний на посаду президента Академії наук УРСР. В її історії розпочався новий період, який згодом вивів українську науку на передній край науки світової. Широка співпраця академічних установ з підприємствами народного господарства та військово-оборонного комплексу, на який тоді взяла курс Академія, прискорювала розвиток економіки, що, у свою чергу, сприяло розвиткові науки. Українські вчені сміливо бралися за суто наукове, комплексне вирішення проблем, які гальмували розвиток цілих галузей, і в результаті їхніх досліджень фахівці-практики отримували не просто рекомендації практичного характеру, а принципово нові ідеї, винаходи та готові технології. В ці роки поглибилися зв'язки академічних інститутів з вищими навчальними закладами, в першу чергу, з Київським політехнічним інститутом, Київським державним університетом імені Т.Г.Шевченка та іншими. Ініціатива Б.Є. Патона максимально залучити наукові установи до вирішення виробничих і екологічних проблем на місцях проявилася в організації 7 академічних регіональних наукових центрів, що охоплюють всі області України.
      Приділяючи велику увагу розробці і впровадженню сучасних наукоємних технологій у виробництво, Б.Є. Патон водночас домагався здійснення обгрунтованих наукових оцінок щодо можливого негативного впливу їх на природне середовище, біологічне та ландшафтне різноманіття, життєдіяльність людини. Такий напрям наукового пошуку в НАН України неухильно реалізується. Передусім, це стосується прогнозних оцінок, здійснених в 1970-х роках щодо можливих негативних екологічних та соціально-економічних наслідків великомасштабних осушувальних та зрошувальних меліорацій в Україні, будівництві атомного енергокомплексу на її території, інтенсивної хімізації сільськогосподарського виробництва, перекидання частини стоку ріки Дунай у Дніпро тощо. Прогнозні оцінки зі згаданих проблем, здійснені великим колективом вчених під керівництвом академіка Б.Є. Патона, дали можливість підготувати обгрунтовані наукові рекомендації владним структурам. У 1981 році до владних структур держави за підписом академіка Б.Є. Патона була надіслана наукова записка "Про заходи стосовно подальшого посилення роботи щодо оцінки та прогнозування генетичних наслідків забруднення оточуючого людину середовища в Українській РСР". В листопаді 1981 року академік Б.Є. Патон зробив на засіданні Уряду України доповідь про можливі негативні екологічні та соціально-економічні наслідки будівництва та експлуатації на території України атомних електростанцій і, перш за все, Чорнобильської АЕС. Події у квітні 1986 року повністю підтвердили його застереження. За ініціативою академіка Б.Є. Патона в 1977 році було розпочато цілеспрямовану роботу по розробці наукових основ створення на території України національної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Сьогодні ця мережа включає в себе Чорноморський, "Асканія-Нова", Карпатський, Дунайський і Шацький національні резервати та міжнародні транскордонні – польсько-словацько-український "Східні Карпати" та румунсько-український "Дельта Дунаю".
      Велике місце у науковій, організаторській та громадській діяльності Б.Є. Патона належить утвердженню високих етичних засад у життєдіяльності суспільства і держави, в соціально-гуманітарних науках, у функціонуванні наукового співтовариства. Очолюваною Б.Є. Патоном комісією здійснено політичну і громадську реабілітацію українських вчених та громадських діячів, які стали жертвами репресій. Українській і світовій науці повернуто їх творчу спадщину. Відтворено справжню історію заснування і перших років діяльності Національної академії наук України. У роки незалежності України під керівництвом Б.Є. Патона розгорнуто широку мережу академічних установ соціально-гуманітарного профілю, необхідних для утвердження гуманітарної культури, моральних засад життя держави і суспільства. Відроджені такі важливі наукові напрями, як філософія людини і культури, етика і естетика, культурологія у її загально визнаних вимірах, історія української і світової культури, археографія, етнологія, релігієзнавство, історична біографістика, сходознавство. Великою заслугою Б.Є. Патона стала незмінна підтримка починаючи ще з 1960-х років формування навколо академічного Інституту філософії Київської філософської школи, яка у своїх дослідженнях звернулася до проблем гуманізму, філософії людського життя, культури, далеко вийшовши за коло усталеної на той час в СРСР філософської проблематики. В наш час ці філософські світоглядні напрацювання багато в чому стали безпосередньою основою розробленої під керівництвом Б.Є. Патона "Концепції розвитку гуманітарної сфери України" (Київ, НАН України, Секція суспільних і гуманітарних наук, 2000. – 134 сторінки), яка спрямована на загальне піднесення ролі гуманітарних, зокрема – морально-етичних чинників в житті українського суспільства. Велике місце у Концепції, яка здобула схвалення Уряду і громадськості, належить утвердженню нових гуманістичних підходів до осмислення співвідношення між людиною, державою і суспільством, місця і ролі особи, проблем її духовної, світоглядної, релігійної свободи. Важливим внеском у відродження і збагачення духовних основ національного розвитку, інтеграцію традицій і вироблених минулими поколіннями морально-етичних норм у життя сучасного суспільства стало створення під керівництвом і за загальною редакцією Б.Є. Патона фундаментальної п'ятитомної "Історії української культури" (Київ, "Наукова думка", 2001-2003).
      Одночасно з науковою Б.Є. Патон займався і політичною діяльністю. У 1959-1988 роках – депутат, у 1963-1980 роках – член Президії Верховної Ради УРСР, у 1962-1989 роках – депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань, У 1966-1989 роках – заступник Голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР. У 1989-1991 роках – народний депутат СРСР від КПРС. У 1966-1991 роках – член ЦК КПРС; у 1960-1991 роках – член ЦК КПУ.
      У 1986-1994 роках – голова Міжвідомчої наукової ради з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при Президії АНУ і Держплані УРСР (з 1992 року – при Мінекономіки України). Головний редактор журналів "Автоматическая сварка", "Техническая диагностика и неразрушающий контроль", "Современная электрометаллургия", "Космічна наука і технологія", "Наука та інновації", "Вісник Національної академії наук України", член редколегій низки міжнародних часописів.
      Голова Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (1992-1995). Член Ради національної безпеки України (1992-1994). Член Колегії з питань науково-технічної політики Державної думи України (04-10.1992). Член Ради національної безпеки і оборони України (26.08.1997-08.02.2005).
      Президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993). Член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з 03.1996). Голова Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 12.1996). Член Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (з 03.2003). Перший заступник голови Національної ради зі сталого розвитку України (з 05.2003).

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 1317/1998 від 26 листопада 1998 року за самовіддане служіння науці, визначні досягнення в галузі зварювання та спеціальної електрометалургії, що сприяли визнанню й утвердженню авторитету вітчизняної науки в світі президенту Національної академії наук України, академіку НАН України Борису Євгеновичу Патону присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      У 2010 році – довірена особа кандидата у Президенти України Ю.В. Тимошенко у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.
      Доктор технічних наук (1952), професор, академік Національної академії наук України (НАНУ) (Відділ фізико-технічних проблем матеріалознавства, електрозварювання, листопад 1958). Президент НАНУ з 1962 року. Член Президії АН СРСР у 1963-1991 роках. Одночасно – член Президії Комітету з Ленінської і Державної премій СРСР в галузі науки і техніки. У 1989-1991 роках – голова Комітету з міжнародної Ленінської премії миру. Член-кореспондент АНУ (1951). Академік АН СРСР (1962; з 1992 – РАН), іноземний член Болгарської АН (1969), Чехословацької АН (1973), Академії наук і мистецтв Боснії і Герцоговини (1975), АН Німецької Демократичної Республіки (1980), Шведської королівської академії інженерних наук (1986), Національної АН Індії (1994), Національної АН Республіки Вірменія (1994), АН Білорусі (1995), АН Казахстану (1995), АН Грузії (1996), Національної АН Таджикистану (2001), Національної АН Киргизької Республіки (2004), Академії Европи (1991), Міжнародної АН освіти, індустрії і мистецтва (США, 1997), Міжнародної академії астронавтики (США, 1997), член Міжнародної інженерної академії (1991), Американського зварювального товариства (1978), Міжнародного товариства з матеріалознавства (1994); почесний член, президент Української асоціації Римського клубу (1990), почесний член Академії наук Молдови (1998).
      Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1969 року за великі заслуги в розвитку радянської науки Борису Євгеновичу Патону присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі "Серп і Молот".
      Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 листопада 1978 року за великі заслуги в розвитку радянської науки та у зв'язку з шістдесятиріччям з дня народження Борису Євгеновичу Патону вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі "Серп і Молот".
      Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968). Заслужений винахідник СРСР (24.06.1983). Лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР (1950), Ленінської премії (1957), Державної премії УРСР (1970), Державної премії України в галузі науки і техніки 2004 року (09.12.2004, за електричне зварювання м'яких живих тканин), премії Ради Міністрів УРСР (1984) та СРСР (1988), премії "Тріумф" (2004, Росія). Відзначений Золотою медаллю імені М.В.Ломоносова АН СРСР (1981), Золотою медаллю імені С.П. Корольова (2003), Золотою медаллю імені Яна Чохральського (2006), Золотою медаллю імені С.І. Вавилова, Срібною медаллю ЮНЕСКО імені Альберта Ейнштейна, Міжнародною енергетичною Премією "Глобальна енергія" (2010). Почесний професор Московського фізико-технічного інституту (2003).
      Нагороджений радянськими нагородами: чотирма орденами Леніна (1966, 13.03.1969, 17.09.1975, 24.11.1978), орденом Жовтневої Революції (26.04.1984), орденом Трудового Червоного Прапора (13.09.1943), орденом Дружби народів (24.11.1988), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1981), багатьма радянськими медалями; українськими нагородами: орденом Свободи (21.01.2012, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток незалежної Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю), орденом князя Ярослава Мудрого І (27.11.2008, за багаторічне невтомне служіння вітчизняній науці, визначний особистий внесок у зміцнення наукового та економічного потенціалу України), IV (26.11.2003, за визначні особисті заслуги у розвитку вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу та з нагоди 85-річчя Національної академії наук України) та V (13.05.1997, за видатні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку науки, утвердження авторитету національної академічної школи в світі) ступеня, орденом "За заслуги" І ступеня (27.11.2013, за визначні особисті заслуги у зміцненні науково-технічного потенціалу Української держави, багаторічне самовіддане служіння вітчизняній науці), Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 25.11.1993, за виняткові заслуги у розвитку вітчизняної науки, зміцнення її міжнародного авторитету, розбудові Академії наук України, створенні сучасної національної школи з електрозварювання), двома Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (05.04.2002, за самовіддану багаторічну працю в ім'я розвитку науково-технічного прогресу, розроблення та впровадження у виробництво новітніх технологій, плідну діяльність, пов'язану з організацією роботи Національної академії наук; 26.11.2003, за видатні наукові досягнення у галузі зварювання, металургії та технології металів, вагомий особистий внесок у створення високих технологій, багаторічну плідну державну та громадську діяльність), ювілейною медаллю "25 років незалежності України" (19.08.2016, за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу), багатьма українськими медалями; російськими нагородами: орденом "За заслуги перед Отечеством" І (26.11.2008, за видатний внесок у розвиток світової науки, зміцнення наукових і культурних зв'язків між державами – учасницями Співдружності Незалежних Держав) та ІІ (27.11.1998, за видатний внесок у розвиток науки) ступеня, орденом "Орден Почёта" (19.01.2004, за великий внесок у розвиток науки і зміцнення дружби і співпраці між Російською Федерацією і Україною). Удостоєний низки зарубіжних наукових і державних нагород, у тому числі ордена Дружби (1988, Чехословаччина). Почесний громадянин Києва (30.05.1987) та Маріуполя Донецької області (1998, за видатні заслуги перед Маріуполем).
      Автор понад 1000 публікацій, зокрема 20 монографій; понад 400 винаходів.
      У 1982 році у Києві біля будівлі Центрального науково-природознавчого музею (вулиця Богдана Хмельницького №15) встановлено бюст Б.Є. Патона.