Резнікович Михайло Ієрухімович
(26.04.1938)
 

Резнікович Михайло Ієрухімович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 447/2013 від 24.08.2013)

орден Держава

      Народився 26 квітня 1938 року у Харкові. Свою творчо-трудову діяльність розпочав у 1955 році в Російському драматичному театрі Прикарпатського військового округу (Львів). Трохи пізніше вступив на фізико-математичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Провчившись там три роки, у 1958 році вступив на режисерський факультет Ленінградського інституту театру, музики і кіно на курс до видатного театрального режисера Георгія Товстоногова, який закінчив у 1963 році.
      У 1963-1966 роках – режисер Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки. У 1966-1970 роках працював у Московському драматичному театрі імені К.С. Станіславського. У 1970-1982 роках – режисер, у 1982-1984 роках – головний режисер Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки. У 1985-1988 роках – художній керівник в Новосибірському драматичному театрі "Червоний факел".
      Одночасно з роботою у театрі з 1971 року почав викладати режисуру і акторську майстерність в Театральному інституті імені Карпенка-Карого, у 1984 році очолив кафедру режисури і акторської майстерності, з 1990 року – професор інституту імені Карпенка-Карого.
      З 1994 року – генеральний директор – художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. У квітні 2005 року, як довірена особа кандидата на посаду Президента України В.Ф. Януковича на виборах 2004 року, був звільнений зі своєї посади рішенням міністра культури України Оксани Білозір. У грудні 2005 року після численних протестів колективу театру російської драми імені Лесі Українки, громадськості та діячів культури Росії, був відновлений на своїй посаді.
      Його внесок у розвиток духовної культури є загальнодержавним надбанням. Він поставив понад сто вистав. Здійснював постановки у театрах Ленінграда (нині – Санкт-Петербург), Москви, Новосибірська (Росія), Варни (Болгарія), Пекіна (Китай), Хайфи (Ізраїль). Художня політика митця будується таким чином, що масштабні поліфонічні сценічні композиції майстра, в яких демонструється рівень і можливості всього сценічного ансамблю, змінюються точковими влученнями, де крупним планом висвічуються яскраві сценічні індивідуальності.
      Виступав з лекціями і проводив цикли занять – акторський тренінг, майстер-клас – у різних країнах: 4 циклу по два тижні в Утрехтської вищої театральної школі (Голландія), на акторському факультеті університету Карнегі-Меллон у Піттсбурзі (США), у Краківській театральній школі (Польща) в рамках проведення Міжнародного симпозіуму з акторської майстерності, в Пекінському театральному інституті (Китай) у процесі роботи над постановкою п'єси Олександра Вампілова "Полювання на качок", в Німеччині та Канаді. Працював на радіо і телебаченні.
      Як театральний режисер поставив вистави: "Поворот ключа" М. Кундери (1963), "Іду на грозу" по Д.О. Граніну (1963), "Платон Кречет" О.Є. Корнійчука (1964), "104 сторінки про любов" Е.С. Радзинського (1964), "Дачники" М. Горького (1965), "Хто за? Хто проти?" по П.А. Загребельному (1965), "Насмішкувате моє щастя" Л.А. Малюгіна (1966), "Сповідь молодої людини" за Ф.М. Достоєвським (1969, Москва), "Діти Ванюшина" С.О. Найдьонова (1970), "Розгром" по О.О. Фадєєву (1970), "Хтось повинен" по Д.О. Граніну (1971), "Безприданниця" О.М. Островського (1973), "Добряки" Л.Г. Зоріна (1973), "І земля скакала мені назустріч" по П.А. Загребельному (1974), "Вечірнє світло" О.М. Арбузова (1974), "Інтерв'ю в Буенос-Айресі" Г.А. Боровика (1975), "Як важливо бути серйозним" О. Уайльда. (1976), "І відлетимо з вітрами" М.Я. Зарудного (1977), "Отелло" В. Шекспіра (1978), "Кафедра" В.В. Врублевської (1979), "Віяло" К. Гольдоні (1980), "П'ять днів у липні" ("Тил") М.Я. Зарудного (1980), "Тема з варіаціями" С.І. Альошина (1981), "Межа спокою" по П.А. Загребельному (1982), "Гравець" за Ф.М. Достоєвським (1982), "Переможниця" О.М. Арбузова "(1983), "Полювання на качок" О.В. Вампілова (1990, Пекін), "Дворянське гніздо" І.С. Тургенєва (1991, Ленінград), "Молоді роки короля Людовіка XIV" О. Дюма (1993), "Історія однієї пристрасті" по Г. Джеймсу (1994), "Школа скандалу" Р. Шерідана (1995), "Фернандо Крапп написав мені цей лист" ("Справжній чоловік на початку тисячоліття...") Т. Дорста (1996), "Тойбеле та її демон" І. Башевіс-Зінгера (1996), "Осінні скрипки" І.Д. Сургучова (1997), "Розлучення по-російськи" Н.М. Птушкіної (1999), "Вогонь бажань" по О.С. Пушкіну (1999), "Маскарадні забави" О. Богдановича (2000), "Хто повернеться – долюбить" ("Любов та війна", Вистава-концерт до 55-річчя Перемоги, 2000), "Пані міністерша" Б. Нушіча (2001), " І все це було... І все це буде..." (Вистава-концерт до 75-річчя театру імені Лесі Українки, 2001), "У полоні пристрастей" ("Камінний господар") Лесі Українки (2002), "Насмішкувате моє щастя" Л.А. Малюгіна (2003), "Наполеон і корсиканка" І. Губача (2004), "Дон Кіхот. 1938" по М.О. Булгакову та М. де Сервантесу (2006), "Через роки..." ("Тут буде все, – пережите і бачене наяву", 2006), "Її божевільні чоловіки..." ("Лаура і Жакі" Г. Ару; 2009), "1001 пристрасть, або Дрібниці життя" (за А.П. Чеховим; 2010), "Сто п'ята сторінка про кохання..." (2010), "Жирна свиня" Н. Лабюта (2011), "Любовне божевілля" Ж. Реньяра (2012) тощо.
      Як режисер радіо поставив радіовистави: "Всі мої сини" по А. Міллеру (1963), "Таня" по О.М. Арбузову (1971), "Бур'ян" за романом А.В. Головка (1981). Як режисер кіно і телебачення поставив фільми: "Всього три тижні" (телефільм за сценарієм В. Богатирьова, 1971), "Насмішкувате моє щастя" (фільм-вистава по Л.А. Малюгіну, 1977), "І відлетимо з вітрами" (телевистава по М.Я. Зарудному, 1977), "Дощ у чужому місті" (телефільм за романом Д.О. Граніна, 1979), "Цей симпатичний біс" (телевистава по М. Хвильовому, 1994), "Школа скандалу" (фільм-вистава по Р. Шерідану, 1999).

      Указом Президента України Віктора Януковича № 447/2013 від 24 серпня 2013 року за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність генеральному директору – художньому керівнику Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, народному артисту України Михайлу Ієрухімовичу Резніковичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Депутат Київської міської ради від Партії регіонів (04.2006-05.2008, 05.2008-06.2014); секретар постійної комісії з питань культури та туризму.
      Академік, співзасновник Академії мистецтв України (12.1996). Член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (09.1996-11.2005). Член Національної Спілки театральних діячів України.
      Народний артист УРСР (1980). Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1983). Заслужений діяч мистецтв Росії (21.11.2001, за великий внесок у розвиток театрального мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків). Лауреат премії "Київська пектораль" (1994).
      Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого IV (23.08.2011, за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне і бездоганне служіння Українському народу) та V (21.08.2001, за значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України) ступеня, орденом "За заслуги" І (24.04.2008, за визначний особистий внесок у розвиток української культури, багаторічну плідну творчу діяльність на ниві театрального мистецтва, високу професійну майстерність), II (30.11.2006, за вагомий особистий внесок у розвиток театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність) та III (27.04.1998, за вагомий особистий внесок у розвиток культури, плідну художню і суспільну діяльність) ступеня; Почесною грамотою Кабінету Міністрів України; орденом Пошани (27.01.2003, Росія, за великий внесок у розвиток мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків); орденом Командора Уряду Італії. Відзначений Золотою медаллю Академії мистецтв України (2011).
      Автор книг "Довгий шлях до вистави" (Київ: Мистецтво, 1979), "Від репетиції до репетиції. Нотатки театрального режисера" (1995), "Театр часів..." (у 3-х томах, 2001) та публікацій в газетах "Всеукраїнські відомості", "Факти і коментарі", "Київський телеграф", "Київські відомості", "Екран і сцена", журналах "Просценіум", "Театр", "Театральне життя" тощо.