Шухевич Роман Осипович
(30.06.1907 – 05.03.1950)
 

Шухевич Роман Осипович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 965/2007 від 12.10.2007)

Пам'ятники
Марки та монети

орден Держава

      Народився 30 червня 1907 року у місті Львів на вулиці Собіщизни, № 7 (сучасна вулиця Довбуша, № 2). Батьки – Осип Шухевич (1879-1948) та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька) (1883-1956). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.
      Його дитинство минуло у містечку Краківці на Львівщині. У 1914 році його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам'янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу. Навчання продовжив у Львові у філії Академічної гімназії. У період з 1917 по 1925 рік Роман Шухевич мешкав під опікою своєї бабусі Герміни Шухевич на вулиці Собіщизни, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму. Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Осипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець – командант Української Військової Організації, який у 1921-1922 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника. У вересні 1926 року він вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ. У червні 1934 року закінчив навчання з дипломом інженера.
      У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом "Пласту" (1-ий курінь імені П. Сагайдачного, 7-ий курінь імені князя Льва, 1-ий курінь УСП (Улад старших пластунів) імені Ф. Черника, 3-ій курінь УСП "Лісові Чорти", 10-ий курінь УСП "Чорноморці") та різних спортивних товариств. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка "Ясний тризуб" (1922), а пізніше куреня "Чорноморці" (1927).
      Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання, а також планерний спорт. У 1923 році на спортивних змаганнях у Львові – Запорозьких іграх – він поставив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів. Окрім спорту, юнак займався музикою і співом. На початку 1930-х років він був студентом заочного курсу Музичного інституту імені М.Лисенка у Львові за класом фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій (1910-1941). Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Гріг та Шопен.
      У 1925 році Роман Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації. Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926 року дев'ятнадцятирічний Шухевич разом із Богданом Підгайним блискуче виконав поставлене завдання.
      У 1928-1929 роках Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу ж направили на навчання у школу підхорунжих, але через політичну ненадійність звільнили. Свою військову службу він продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.
      У 1930 році після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села Оглядове Радехівського району Львівської області, Наталією Березинською (13.03.1910-28.02.2002). Там 28 березня 1933 у них народився син Юрій.
      2 лютого 1929 року у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930-1934 роках Шухевича (псевдо "Дзвін") було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 році він був одним із керівників масових актів непокори – Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму. Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:
      – серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля. У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка). 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріаційний акт на пошту в Трускавці;
      – атентату 22 березня 1932 року на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
      – експропріаційного акту 30 листопада 1932 року на пошту в Городку, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;
      – атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного голодомору в Україні, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;
      – атентату на міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, організатора варварської пацифікації – масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 року у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко – "Гонта".
      Роман Шухевич долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію "перманентної революції". Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання. Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога. Роман Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоював й Роман Шухевич.
      У червні 1934 року у зв'язку з убивством Пєрацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6-7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий – на лівому рамені. У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони.
      На Варшавському процесі над ОУН, який тривав з 18 листопада 1935 по 13 січня 1936 року, Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: "Слава Україні!" – наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення. 19 січня 1936 року Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі "Бригідки" на вул. Городоцькій. На Львівському процесі над ОУН, який тривав з 25 травня по 26 червня 1936 року йому інкримінували державну зраду та звинувачували у належності до Крайової Екзекутиви ОУН. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько Степан Шухевич. Члени ОУН, проти яких поліція не мала достатньо доказів, у тому числі Шухевич, повинні були послідовно заперечувати свою причетність до організації. При цьому всі вони заявляли, що за своїми переконаннями є українськими націоналістами. Романа Шухевича було засуджено на три роки ув'язнення з урахуванням слідчого арешту. На підставі проголошеної у 1935 році урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 року, пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.
      Після звільнення у 1937 році Роман Шухевич проживав із родиною у Львові, яка на той момент складалася з дружини Наталії та сина Юрія, на вул. Косинерській, 18а (сучасна вул. І.Карпинця). Родина переживала важке матеріальне становище. Очевидно, що незважаючи на дві вищі освіти, "політично ненадійний" Роман не міг розраховувати на прийом на роботу в якомусь перспективному місці. Створена ним в березні 1937 року фірма (кооператив) "Фама" стала першою української рекламною компанією в Галичині. Вона мала виконувати подвійне завдання – політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки "Фами" у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН – колишні політв'язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю. Зважаючи на активний розвиток української кооперації на основі принципу "свій до свого по своє", клієнтура фірмі була забезпечена. Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, проводячи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль. Це теж стало запорукою фінансового успіху: Роман Шухевич став успішним бізнесменом. "Фама" розробляла та розміщувала рекламні оголошення кооператив Центросоюз, Маслосоюз та інших у газетах "Діло", "Новий час". Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення "адресарія" (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ.
      У жовтні 1938 року на Закарпатті постала незалежна Карпатсько-українська держава. Роман Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі. Наприкінці грудня 1938 року він нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 року до міста Хуст. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов'язки поручника "Бориса Щуки" (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник "Щука" брав активну участь у боях. Після окупації Карпатської України у березні 1939 року Угорщиною Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами Проводу ОУН, яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні. Провід ОУН доручив йому справи зв'язку із Західною Україною, зокрема конспіративний зв'язковий пункт у Данцігу.
      Восени 1939 року Роман Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Тут 16 жовтня 1940 року народилася їхня дочка Марія. Під час німецько-радянської війни у липні 1941 року Наталія Шухевич перебралася до Львова. Тут із двома дітьми проживала до арешту 17 липня 1945 року.
      Роман Шухевич виконував функції референта зв'язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур'єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур'єрів, які прибували з України. Нова політична ситуація вимагала нових форм боротьби за державну незалежність, та між ОУН в Україні й ПУН за кордоном не було єдиного узгодженого погляду з цього приводу. Незважаючи на довгі переговори, різниця в думках щодо тактики Організації призвела до розколу на дві ОУН – під керівництвом полковника Мельника та під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на конференції ОУН 10 лютого 1940 року у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Роман Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова-Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина). Під керівництвом Шухевича із членів ОУН, які приходили із УРСР, була створена міцна організаційна мережа, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська. Шухевич брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 року.
      Весною 1941 року Провід ОУН домовився з німецьким командуванням створити військову частину Дружини Українських Націоналістів, яка мала воювати на території України проти більшовиків за відновлення державності. Роман Шухевич погодився очолити ДУН з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. У квітні 1941 року він налічував 330 чоловік і поділявся на 3 сотні. Після інтенсивного вишколу Український легіон при німецькій армії "Nachtigal" 18 червня 1941 року від'їхав до Ряшева, а 30 червня прибув до Львова, де того ж дня було проголошено Акт відновлення Української держави. Німецька влада поставилася до цього вкрай вороже. Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька було арештовано. У зв'язку з цим Легіон, який на той час перебував біля Вінниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. У серпні його зняли з фронту, інтернували й перевели до Німеччини. Тут українських вояків реорганізували в Охоронний батальйон № 201, і за індивідуальним контрактом вони змушені були погодитися на ще один рік служби. 16 березня 1942 року батальйон був направлений в Білорусь в околиці міста Боровки для охорони військових об'єктів та боротьби проти радянських партизанів. Після року служби всі вояки на чолі з Шухевичем відмовились продовжувати службу. 6 січня 1943 року їх відправили під охороною до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943 року Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник від гестапо.
      Після втечі з-під німецької варти він зв'язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом – Головою, а у серпні 1943 року на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА. Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно по лісах, а від серпня 1944 року з приходом радянської влади – по селах.
      Роман Шухевич взяв активну участь у підготовці III Великого Збору ОУН, який ухвалив у серпні 1943 року нову політичну платформу боротьби ОУН проти німецько-більшовицького окупанта та вніс далекосяжні зміни в програму ОУН у напрямі демократизації майбутнього плюралістичного суспільства. Збір обрав Шухевича головою тричленного Бюро Проводу ОУН, а восени 1943 року він став як підполковник Тарас Чупринка головним командиром УПА. В Постановах III Великого збору ОУН підкреслено, що ОУН бореться:
      – проти всіх видів тоталітарних систем;
      – за побудову демократичного державного порядку в Українській державі;
      – за право кожної нації на самовизначення; проти імперій та імперіалістів.
      В УПА почали вступали відділи, сформовані німцями з вихідців із Кавказу й Середньої Азії й призначені для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась 21-22 листопада 1943 року в селі Будераж на Рівненщині. Завданням заходу було вироблення узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. Активну участь у Конференції брав і Головний командир УПА "Тарас Чупринка", але з конспіративних причин він не виступав.
      З метою об'єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність 11-15 липня 1944 року з ініціативи ОУН та особисто Романа Шухевича було скликано збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад було створено Українську Головну Визвольну Раду. Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Романа Шухевича – "Лозовського". (Згідно з тимчасовим устроєм УГВР, Голову Генерального Секретаріату обирав Великий збір). Його ж затвердили на посаді Секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.
      Посада Голови Генерального Секретаріату передбачала широкі повноваження, але й велику відповідальність. За його пропозицією призначали й звільняли генеральних секретарів при затвердженні Президента УГВР. Голова Генерального Секретаріату міг доручати тимчасово виконувати свої функції одному з генеральних секретарів. За рівності голосів при розгляді будь-якого питання вирішальним був голос Голови Генерального Секретаріату. Державно-правові акти УГВР набирали законної сили лише після того, як їх підписали Голова Генерального Секретаріату і Президент. На практиці більшість рішень під час роботи Генерального Секретаріату ухвалював його Голова, тобто Роман Шухевич, узгодивши їх із кооптованими членами УГВР. Усі стратегічні, тактичні та організаційні питання діяльності структур УГВР в Україні вирішував Голова Генерального Секретаріату та його соратники, зважаючи на конкретні обставини визвольної боротьби та основні документи УГВР. Генеральний Секретаріат УГВР успішно реалізовував функції революційної влади у Західній Україні, хоча в повному складі Генеральний Секретаріат УГВР, за винятком Великого збору, не збирався ні разу.
      Після приходу на територію західних областей України Червоної армії УПА під керівництвом Шухевича продовжувала боротьбу повстанськими методами, приймаючи 1946 року форми збройного підпілля, що пов'язувало поборювання органів терору окупанта з мобілізацією мас для самооборони та пропаганди ідей державної незалежності. УПА стала серйозною політичною силою, її чисельність досягла 200 тисяч бійців. Усього за воєнний час та по війні зареєстровано 4487 великих та малих боїв, повстанських рейдів та збройних сутичок, які провела УПА. Висилаючи рейди поодиноких відділів УПА на Захід, як свідчення живучості змагань, Роман Шухевич сам, згідно з рішенням усіх керівних органів, залишився в Україні.

Шухевич Роман Осипович. Посмертне фото

      Спочатку він мешкав в Улашківцях біля Чорткова, а восени та взимку 1944-1945 років – в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини в околицях сіл Бишки – Потік – Конюхи – Августівна – Жуків – Рай. У селі Августівці він перебував з осені 1944 до весни 1945 року. Улітку 1945 року Головний командир УПА мав криївку в селі Рай. Черговим місцем постою було село Пуків на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945 на 1946 рік. Від жовтня 1946 до 21 вересня 1947 року Роман Шухевич мешкав у селі Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у Комарнянський район на Львівщині у село Грімне. Ця криївка проіснувала до осені 1947 року. Зиму 1947-1948 років Роман Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 року до загибелі Головний командир УПА перебував у селі Білогорща під Львовом.
      5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у селі Білогорща в бою з загоном НКВС, який зміг натрапити на криївку головнокомандувача УПА. Після нерівного бою він, не бажаючи потрапити живим до рук чекістів, пустив собі із "Вальтера" кулю у скроню.
      Достовірної інформації про долю тіла генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича немає. У Львові на Личаківському цвинтарі (поле 67) на місці родинного склепу, де поховані мати та дружина Р.О. Шухевича, йому встановлено кенотаф.
      У 2005 році з'явилася інформація, що 9 березня 1950 року труп Шухевича було вивезено вантажівкою на лівий берег річки Збруч на окраїні лісу біля міста Скала-Подільська Тернопільської області, де його було спалено. Після цього обгорілі кістки було зібрано у брезент і викинуто з мосту у річку Збруч. 13 жовтня 2005 року водолази двох обласних представництв МНС – Рівненської і Хмельницької – знайшли в річковому мулі річки Збруч кілька обгорілих кісток, загорнутих у брезент. Але пізніше цю знахідку назвали політичною фальсифікацією в угоду тодішньому Президенту.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 965/2007 від 12 жовтня 2007 року за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії головному командиру Української повстанської армії у 1942–1950 роках, генерал-хорунжому Роману Осиповичу Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

      Почесний громадянин Тернополя (30.04.2010, посмертно), Івано-Франківська (06.05.2010, посмертно) та Львова (07.05.2010, посмертно). Також мав звання почесного громадянина Хуста Закарпатської області (10.03.2010, посмертно), але 20 травня 2011 року був позбавлений його за рішенням суду.
      23 жовтня 2001 року у селі Білогорща під Львовом було створено меморіальний музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича при Львівському історичному музеї. Над Збручем неподалік села Гуків Чемеровецького району встановлено пам'ятний хрест, напис на якому гласить: "На цьому місці 9.03.1950 р. вознісся на Небо лицарський дух Головного командира УПА генерала Романа Шухевича".

Шухевич Роман Осипович. Львів. Личаківський цвинтар. Поле 67. Кенотаф