Скопенко Віктор Васильович
(18.12.1935 – 05.07.2010)
 

Скопенко Віктор Васильович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 1169/1999 від 14.09.1999)

орден Держава

      Народився 18 грудня 1935 року у місті Новгородка Кіровоградської області у родині вчителів. Його батько, Василь Федорович Скопенко (1912-1945), з перших днів Великої Вітчизняної війни перебував на фронті; під час запеклих боїв на Сандомирському плацдармі за Віслою здійснив подвиг, за який 23 вересня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
      Перші сім класів В.В. Скопенко навчався на Переяславщині, а закінчував середню школу у Києві. У 1953 році вступив на хімічний факультет Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Ще студентом він потрапив до поважного й авторитетного наукового середовища, що дозволило молодому дослідникові ще у студентські роки познайомитися з провідними науковцями-хіміками країни, набути навичок практичної роботи від висококласних фахівців. На четвертому курсі, у 1957 році, Віктор Скопенко одержує грамоту за кращу студентську наукову працю, присвячену дослідженням селеноціанатних комплексів металів. Згодом цю тему було досліджено ним значно глибше і результати роботи стали основою майбутніх кандидатської і докторської дисертацій. Студентом п’ятого курсу Віктор Скопенко почав працювати хіміком у Державній науково-дослідній реставраційній майстерні, згодом, після закінчення університету у 1958 році, рік працював у Науково-дослідному санітарно-хімічному інституті.
      У 1959 році він вступає до аспірантури Київського університету імені Т.Г. Шевченка, де під керівництвом професора А.М. Голуба готує і у 1962 році успішно захищає кандидатську дисертацію на тему: "Селеноціанатні комплекси деяких металів". У 1962 році Віктор Скопенко розпочинає викладацьку діяльність в Київському університеті імені Т.Г. Шевченка на посаді асистента кафедри неорганічної хімії. Упродовж чотирьох років він послідовно проходить шлях від асистента до старшого викладача й доцента. Гармонійне поєднання педагогічної та наукової роботи дозволило Віктору Васильовичу плідно продовжувати розробку проблеми синтезу та вивчення комплексних псевдогалогенідних сполук металів у неводних середовищах.
      Молодого викладача, здібного науковця і організатора в 1966 році призначають на посаду заступника декана хімічного факультету. Завдяки колосальній організованості, високій працездатності та цілеспрямованості Віктор Васильович, працюючи на адміністративній посаді продовжує плідно займатися наукою і вже у 1970 році (через вісім років після захисту кандидатської дисертації) захищає докторську дисертацію на тему: "Селеноціанати металів та їх властивості". У 1972 році Віктору Скопенко присвоєно вчене звання професора за спеціальністю "Неорганічна хімія". На той час під керівництвом молодого доктора вже було захищено чотири кандидатські дисертації, почала формуватися наукова школа професора Віктора Скопенка.
      У 1970 році колектив університету, обрав Віктора Васильовича на посаду голови профспілки, на якій він працював п’ять років. Однак, незважаючи на неймовірний дефіцит часу, Віктор Скопенко не зменшив інтенсивності наукової роботи. У 1974 році на кафедрі неорганічної хімії під керівництвом професора В.В.Скопенка започатковано новий науковий напрям – координаційної хімії поверхні. Він став піонерським щодо одержання нових каталізаторів і пояснення механізмів їх дій із концентрування та розділення катіонів металів, з аналітичного визначення мікрокількостей хімічних елементів і сполук.
      З 1975 року Віктор Васильович обіймає посаду проректора Київського державного університету з навчальної роботи, а через три роки його призначено на посаду першого проректора. У 1977 році колектив кафедри неорганічної хімії обрав Віктора Скопенка завідувачем, незмінним керівником якої він залишався понад двадцять років.
      Однак навіть нові колосальні обсяги роботи на посадах проректора і завідувача кафедри не могли змусити Віктора Васильовича покинути улюблену дослідницьку роботу. Під його керівництвом на кафедрі проводяться фундаментальні роботи у галузі твердофазного синтезу та синтезу із розплавлених солей різноманітних функціональних матеріалів на основі фосфатів, оксидів і сульфідів одно- та полівалентних металів. Сполуки вказаного класу у вигляді монокристалів, а також спеціального скла та кераміки інтенсивно використовуються у світовій практиці як лазерні, сегнетоелектричні, а також матеріали із суперіонною провідністю. На кафедрі активно продовжуються роботи в царині координаційної хімії. З ініціативи Віктора Васильовича активізовано роботи в галузі біонеорганічної та металоорганічної хімії. Повсякчасна та плідна дослідницька робота професора В.В. Скопенка приносить йому чергове визнання. У 1978 році Віктора Васильовича обирають член-кореспондентом АН УРСР.
      Майже десятилітній досвід роботи на посаді проректора, обізнаність з усіма університетськими проблемами, бездоганна репутація та колосальний авторитет серед співробітників, визнання в академічних колах цілого світу, сприяли тому, що у січні 1985 року Віктора Васильовича Скопенка призначають на посаду ректора Київського університету імені Т.Г. Шевченка.
      Київський національний університет імені Тараса Шевченка – вищий навчально-науковий заклад, який готує спеціалістів з багатьох галузей знань і проводить широку науково-дослідну роботу. Київський університет повністю виправдовує таке визначення. Але це не просто вуз, яких багато в Україні. Це головний національний осередок вищої освіти і прогресивної думки. Університет має найбільшу кількість факультетів і спеціальностей для підготовки майбутніх фахівців. Це всесвітньо відомий вищий навчальний заклад. Більш як за півтора століття свого існування він став осередком, де плекалися передові ідеї та виховувалася національна інтелігенція, де волелюбний дух і визвольна боротьба українського народу здобували своїх провідників.
      Указ Президента України від 21 квітня 1994 року установив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту. Надзвичайно важливим для подальшого розвитку університету став Указ Президента України від 25 листопада 1999 року "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка", яким значно розширена автономія та права університету.
      На сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це багатогалузевий навчально-науковий комплекс, який об'єднує 14 факультетів (біологічний, географічний, геологічний, економічний, історичний, кібернетики, механіко-математичний, підготовчий, радіофізичний, соціології та психології, фізичний, філософський, хімічний, юридичний), 5 навчальних Інститутів (журналістики, міжнародних відносин, філології, військовий, післядипломної освіти), Центр підготовки та перепідготовки іноземних громадян, Центр українознавства, Науково-дослідний інститут фізіології, Ботанічний сад, Зоологічний музей, Наукову бібліотеку, Інформаційно-обчислювальний центр, Астрономічну обсерваторію, Видавничо-поліграфічний центр, Канівський державний заповідник. Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів. В цих структурах вчаться понад 30 тисяч студентів.
      В університеті здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців з 63 природничих та соціально-гуманітарних спеціальностей і 157 спеціалізацій за ступеневою системою – бакалаври (4 роки) та спеціалісти (1 рік) або магістри (1,5-2 роки). Щорічний конкурс до університету становить понад 3 чоловік на місце, а на окремих факультетах – 6-11 чоловік. Це свідчить про високий рейтинг Київського університету. В університеті працюють понад 2000 науково-педагогічних та понад 1000 наукових працівників на 158 кафедрах. Вчені ступені і звання мають понад 82% викладачів, зокрема 24% викладачів – доктори наук, професори. Щороку науковцями та викладачами університету публікуються монографії, підручники, навчальні посібники та наукові статті, у тому числі за кордоном і у фахових виданнях.
      Університет готує спеціалістів з фундаментальних та прикладних дисциплін, таких як астрономія, біологія, географія, геологія, економіка, інформатика, історія, кібернетика, математика, механіка, педагогіка, право, психологія, радіофізика, соціологія, фізика, філологія, філософія, хімія. Враховуючи сучасні потреби розвитку науки та виробництва, в університеті щороку відкриваються актуальні спеціальності та спеціалізації, розширюється номенклатура мов. Вчені, викладачі та студенти університету відзначаються державними нагородами та преміями. Активно розвивається співпраця із зарубіжними навчальними закладами, фондами, асоціаціями. Університет підтримує партнерські зв'язки з 80 університетами різних країн світу. Укладені двосторонні угоди про наукову та культурну співпрацю з Університетом Найробі (Кенія), Університетом Гуачжоу (КНР), Університетом Газі Анкара (Туреччина), Санкт-Петербурзьким університетом (Російська Федерація), Самаркандським державним університетом (Республіка Узбекистан); Ліонським національним інститутом прикладних наук (ІНСА) (Франція); Університетом імені Етвеса Лоранда (Угорщина) тощо.
      Однак, незважаючи на велику завантаженість на посаді ректора він успішно поєднував керівництво університетом і науково-педагогічну роботу. Як ректор він продовжував читати спеціальні й нормативні курси, керував науковою роботою співробітників, студентів й аспірантів кафедри неорганічної хімії. Віктор Скопенко мав нові досягнення в галузі хімії координаційних сполук, проводив подальші поглиблені дослідження реакції комплексоутворення у водному, неводному середовищах і на поверхні твердого тіла, які мають не лише фундаментальний характер, але й колосальне практичне значення для розвитку провідних галузей хімічної промисловості та виробництва медичних протиракових препаратів.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 1169/1999 від 14 вересня 1999 року за визначний особистий внесок перед Українською державою у розвиток національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність ректору Київського університету імені Тараса Шевченка, доктору хімічних наук, академіку НАН України і АПН України Віктору Васильовичу Скопенко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Доктор хімічних наук (1970), професор (1972), академік Національної академії наук України (НАНУ, за спеціальністю "Неорганічна хімія", 1988), академік Академії педагогічних наук України (АПНУ, відділення педагогіки та психології вищої школи, 1992), професор кафедри неорганічної хімії; член Президії НАНУ (з 1998); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з 1996); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 1997). Голова Вищої атестаційної комісії (ВАК) України (1998-2003), де результатом його роботи стало створення чіткої системи атестації наукових кадрів. Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (1997-2001). Державний службовець 1-го рангу (15.10.1998). Був членом комісії з питань реформування вищої освіти в Україні (03.1995).
      У 2002 році був обраний Народним депутатом України ІV скликання від блоку "За єдину Україну" (№ 5 у виборчому списку), але зняв свою кандидатуру.
      Указом Президента України Віктора Ющенка від 11 квітня 2008 року скасовано наказ про призначення В.В. Скопенко ректором КНУ. 5 травня 2008 року Президент змінив формулювання – ректора було звільнено з посади у зв'язку з виходом на пенсію.
      Помер 5 липня 2010 року. Похований у Києві на Центральній алеї Байкового кладовища (дільниця № 52а, VIP-дільниця).
      Почесний доктор Московського університету, Ростовського університету (Росія), Ягелонського університету (Польща), Братиславського університету (Словаччина), Університету імені Неофіта Рильського (Болгарія), Національного університету Узбекистану імені Мірзо Улугбека, Університету китайської культури (Тайвань), Чаотгунського національного університету (Тайвань), Цзінського університету (КНР), Чернівецького університету. Академік Міжнародної академії Платона.
      Заслужений діяч науки і техніки УРСР (30.04.1991, за заслуги у підготовці висококваліфікованих спеціалістів, розвиток і впровадження наукових досліджень). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1990). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 1995 року (20.12.1995, за цикл наукових праць "Координаційна хімія в електролітах"). Лауреат премії імені Л.В. Писаржевського НАНУ (1989). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1981), орденом Дружби народів (1985), Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР; орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (09.09.2004, за визначний особистий внесок у зміцнення інтелектуального потенціалу України, здобуття високого міжнародного авторитету національної університетської освіти, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність та з нагоди 170-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка), орденом "За заслуги" I (18.12.2000, за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної освіти, багаторічну плідну науково-педагогічну і громадську діяльність) та II (19.08.1998, за вагомий особистий внесок у становлення української державності, заслуги в соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвиткові України та з нагоди 7-ї річниці незалежності України) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орденом "За заслуги" III ступеня, 12.12.1995, за визначний внесок у розвиток вищої освіти України, підготовку висококваліфікованих спеціалістів, становлення вітчизняної хімічної науки); орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (1998). Також відзначений іноземними нагородами – орденом Христофора Колумба Республіки Сан-Домінго (1988), орденом Зірки італійської солідарності (2003), орденом Честі (Грузія, 2004). Почесний громадянин Києва (27.05.1999) та Сандомира (Польща).
      Автор та співавтор понад 400 наукових робіт, зокрема 15 монографій і підручників: "Хімія комплексних сполук" (1967), "Основи координаційної хімії" (1977, співавтор), "Химия псевдогалогенидов" (1979 – німецькою; 1981 – російською; 1986 – англійською), "Важнейшие классы неорганических соединений" (1983, 1996 – українською; співавтор), "Координаційна хімія" (1997, співавтор), "Светочувствительные диазонафтолы" (1988, співавтор), "Прямой синтез координационных соединений" (1997; 1999 – англійською; співавтор); 30 винаходів, 60 авторських свідоцтв. Під його керівництвом захищено 38 кандидатських та 12 докторських дисертацій.

Скопенко Віктор Васильович. Байкове кладовище. Дільниця № 52а (VIP-дільниця)


Скопенко Віктор Васильович. Схема розташування могили на Байковому кладовищі. Дільниця № 52а (VIP-дільниця)