Василишин Михайло Іванович
(27.03.1910 – 20.03.1945)
 

Василишин Михайло Іванович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 335/2006 від 03.05.2006)

орден Золота Зірка

      Народився 27 березня 1910 року в селі Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області у заможній селянській родині. Працював у рідному селі. У 1938-1939 роках проходив службу в Польському війську. У серпні 1944 року, після звільнення Галичини, був мобілізований до лав Червоної Армії.
      23 січня 1945 року під час форсування Одеру поблизу населеного пункту Дьоберн (Добжень-Вельки) за п'ять кілометрів у північно-західному напрямку від польського міста Ополе кулеметник 175-го гвардійського стрілецького Віленського полку 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту гвардії червоноармієць М.І. Василишин одним з перших переправився на лівий берег з кулеметом, мокрий та замерзлий, закріпився на вдало обраній точці й шквальним вогнем відбив фашистську контратаку. Це дало можливість переправитися іншим групам наших бійців на протилежний берег річки і остаточно відбити контратаку німців. Коли ж радянські бійці пішли в атаку, М.І. Василишин вирвався уперед i повів підрозділ на ворога, надихаючи інших бійців підрозділу. Німців вибили із села, завоювали плацдарм на лівому березі Одеру. Вогнем свого кулемету в цьому бою М.І. Василишин знищив велику кількість фашистських солдат. За цей героїчний вчинок командир полку направив вищому командуванню нагородний лист. 19 березня 1945 року, в одному з подальших боїв Михайло Василишин отримав тяжке поранення, і 20 березня 1945 року помер у шпиталі. Похований на військовому цвинтарі у польському місті Ключборку у братській могилі під номером 152.
      27 червня 1945 року з'явився Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння кулеметникові Михайлу Івановичу Василишину звання Герой Радянського Союзу. Але трапилося непередбачуване. "Золоту Зірку" за № 6336 вручили (щоправда, аж 28 лютого 1947 року) однофамільцеві. Звали його також Михайло Іванович Василишин. І служив він у тому ж 175-му полку 58-ї дивізії 5-ї армії. До того ж родом обидва Василишини були зі Станіславської (нині – Івано-Франківської) області, тільки з різних місць – села Спас Рожнятівського району і села Чорний Потік Печеніжинського (нині – Надвірнянського) району.
      У 1984 році рада ветеранів 58-ї гвардійської стрілецької дивізії надіслала лист на ім'я редактора місцевої газети "Нові горизонти" з проханням написати нарис про Героя Радянського Союзу Михайла Василишина. Проте такого на Рожнятівщині не виявилося, і, відповідно, ніхто ніякого нарису не написав. Але журналісти зацікавилися цією справою і розпочали своє розслідування. І невдовзі до їх рук потрапили вельми цікаві документи, зокрема надіслані з Центрального архіву Міноборони тодішнього СРСР, про те, що в 175-му стрілецькому полку служило два Василишини: сержант 1918 року народження та рядовий 1910 року народження. Плутанина в документах починається з нагородного листа від 25 січня 1945 року, на підставі якого Президія Верховної Ради СРСР і присвоїла звання Героя Радянського Союзу. У ньому дивним чином поєдналися військове звання, посада, час і місце призову Василишина зі Спасу з роком народження та домашньою адресою Василишина з Чорного Потоку. На час здійснення подвигу на Одері М.І. Василишин зі Спасу мав звання "гвардії червоноармієць", як і записано в нагородному листі, його ж однофамілець тоді був єфрейтором, а звільнився в запас сержантом; М.І. Василишин зі Спасу служив на посаді навідника станкового кулемета, що збігається із записом у нагородному листі, а М.І. Василишин із Чорного Потоку – ручним кулеметником.
      Через рік військовий комісар Івано-Франківська надіслав лист-скаргу на ім'я першого секретаря Рожнятівського райкому партії, з вимогою припинити дії журналістів, адже цим самим вони кидають тінь на Героя Радянського Союзу Василишина Михайла Івановича, який проживає у селі Чорний Потік Надвірнянського району. Але естафету з рук журналістів перехопили рідні рожнятівського Василишина. Пошук істини відбувався з перемінним успіхом – з'являлися все нові і нові архівні матеріали та спогади очевидців, публікації в місцевій пресі, проте діючі військкоматівці вперто стояли на попередньо завойованих позиціях. Вдова загиблого Павліна Петрівна і його діти – донька Марія, сини Петро та Микола зверталися в архіви, військкомати і суди, дійшли аж до Верховного Суду України, але добитися правди довго не могли. Справа зрушилася з місця лише у 2005 році, після звернення з клопотанням до Секретаріату Президента. Через два місяці, розглянувши це звернення Секретаріат Президента направив матеріали в Генпрокуратуру, яка й доручила подальше розслідування справи Військовій прокуратурі Івано-Франківського гарнізону. Перевіривши всі наявні архівні документи та спогади свідків, які наполягали, що саме уродженець села Спас здійснив подвиг на Одері, військовий прокурор Михайло Олейняш дійшов висновку, що звання Герой Радянського Союзу було присвоєно М.І. Василишину зі Спаса, а не його тезці з Чорного Потоку.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 335/2006 від 3 травня 2006 року за особисту відвагу і героїзм, виявлені під час форсування р. Одер у Вісло-Одерській операції Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. воїну-кулеметнику, уродженцю села Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області Михайлу Івановичу Василишину посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      

Василишин Михайло Іванович. Братська могила № 152 на військовому цвинтарі у місті Ключборк (Польща)


Василишин Михайло Іванович. Схема розташування братської могили № 152 на військовому цвинтарі у місті Ключборк (Польща)