Венедиктов Лев Миколайович
(06.10.1924)
 

Венедиктов Лев Миколайович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 1194/2004 від 08.10.2004)

орден Держава

      Народився 6 жовтня 1924 року у місті Тамбов (Росія) у родині відомого російського диригента і церковного регента, автора світських і церковних творів Миколи Яковича Венедиктова, який, закінчивши Петербурзьку консерваторію, працював хормейстером Маріїнського театру в Петербурзі, у 1920-х роках активно гастролював у російських провінційних містах, зокрема Тамбові, створював там філармонійні колективи. Хлопчиком рано почав виявляти музичні здібності. З шести років навчався у Борисоглібській музичній школі, пізніше – на хормейстерському відділенні Борисоглібського музичного училища. З початком Великої Вітчизняної війни став до лав Червоної Армії і у складі військового ансамблю пісні і танцю спочатку Північнокавказького, а згодом Волховського та Карельського фронтів під керівництвом його батька, на основі якого у 1944 році був створений Ансамбль Київського військового округу, пройшов вогняними дорогами війни шлях від оркестранта до хормейстера.
      У березні 1944 року вступив до Київської державної консерваторії, яку закінчив у 1949 році. У 1947 році повернувся у свій Ансамбль пісні і танцю Київського військового округу, який, власне, і не полишав. Спочатку працював диригентом, потім замінив батька на посаді художнього керівника. Створив кілька програм, з успіхом виступав у різних містах. Павло Вірський запрошував його на посаду головного диригента Державного заслуженого ансамблю танцю України, але військове керівництво не дало на це згоди. У 1954 році ансамбль запросили до Київського театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка на день Радянської Армії з досить складною програмою концерту, а наступного дня запропонували перейти на роботу до театру.
      У 1954-1967 роках – хормейстер, у 1967-1970 роках – диригент, з 1972 року – головний хормейстер, у 1986-1991 роках – директор Київського театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка.
      За роки роботи в театрі брав участь у постановці понад 140 вистав різних композиторів, епох та стилів. І всі ці твори опромінені його творчим горінням, невтомною працею, умінням захопити й надихнути великий хоровий колектив, який завжди відчував не тільки його руку, але й душу, пульс творчого серця. Наприкінці 1950-х і на початку 1960-х років брав участь у блискучому широкомасштабному мистецькому проекті – постановці на сцені Київського театру всієї оперної спадщини Миколи Лисенка – від "Різдвяної ночі" та "Енеїди" до дитячої "Зими та Весни". Серед вистав, створених хормейстерським талантом Л.М. Венедиктова, – "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка" М.Лисенка, "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Приборкання непокірної" В.Шебаліна, "Захар Беркут" Б.Лятошинського, "Аскольдова могила" О.Верстовського, "Катерина Ізмайлова" Д.Шостаковича, "Євгеній Онєгін", "Пікова дама", "Мазепа" (1991) П.Чайковського, "Борис Годунов", "Хованщина" М.Мусоргського, "Аїда", "Набукко", "Макбет", "Бал-маскарад", "Реквієм" (1993) Дж.Верді, "Турандот", "Манон Лєско" Дж.Пуччіні, "Фауст", "Ромео і Джульєтта" Ш.Гуно, "Любов до трьох апельсинів", "Війна і мир" С.Прокоф'єва, "Наймичка" (1984) М.Вериківського, "Гугеноти" Мейєрбера, "Купало" (1993) А.Вахнянина, "Джоконда" А.Понкієллі тощо. Брав участь у першому виконанні опер "Ярослав Мудрий" Г.Майбороди (1975), "На русалчин Великдень" М.Леонтовича (1977), "Прапороносці" О.Білаша (1985).
      Саме він вивів хор як самодостатню творчу одиницю театральної вистави, хоч як нелегко давалося це йому, бо ще донедавна міцно трималася традиція бачити хор допоміжною ланкою у складі вистави. Тепер хор несе на собі ще й ідейно-художнє розкриття оперного сюжету, зв'язує як вокально, так і грою різні пласти музичної драматургії. Це постійно відзначали і вітчизняні, і зарубіжні музикознавці та критики, які визнали хор під керівництвом Л.М. Венедиктова одним із найкращих оперних хорів світу. Нема жодної рецензії на оперні постановки першого музичного театру України, де б не відзначався хор, його виразне й монументальне звучання навіть при піанісимо, свіжість і чистота інтонування, дзвінкі сопрано, чудові низькі баси й теплі альти з тенорами. Домінуючу роль у цьому зіграла велика і природжена творча інтелігентність Л.М. Венедиктова, який бачив у кожному артистові не виконавця, а насамперед творчу особистість.
      Робота хормейстера, та ще й керівника такого великого колективу, вимагає стратегічного художнього мислення, бачення перспективи як кожного окремого артиста, так і хору як спільного творчого організму. Адже підготовка артиста хору, навіть із вищою консерваторською освітою, введення його в репертуар забирають не менше п'яти років наполегливої праці хормейстера, індивідуальної роботи не тільки над партіями, але й над адаптацією особистості в колективну творчість. Якраз це часом і є найскладнішим, бо кожна людина прагне до індивідуалізації, а специфіка хору зумовлює злиття в єдиному виконавському пориванні. Л.М. Венедиктов прагнув не уніфікувати артистів хору, а зберігти природну красу людського голосу, вимагав цього від своїх колег, дав можливість розкритися в обширі великого класичного репертуару.
      Він завжди бачив хор як самодостатній колектив, який може вирішувати найскладніші творчі проекти. Не випадково в його репертуарі чимало хорових та ораторіальних творів, зокрема: "Реквієм" Дж.Верді, "Реквієм" В.-А.Моцарта, ІХ симфонія Л.Бетховена, "Дзвони" С.Рахманінова, "Олександр Невський" С.Прокоф'єва, "Страта Степана Разіна" Д.Шостаковича; "Чотири духовні пісні" Дж.Верді, акапельна програма української духовної музики ХVІ-ХХ століття, зокрема твори Бортнянського, Березовського, Лисенка, Стеценка, Рахманінова, Чеснокова, Лятошинського, Майбороди, Ревуцького, – що з грандіозним успіхом показані не тільки на сцені рідного театру, а й під час зарубіжних гастролей у Франції, Швейцарії, Німеччині, Австрії тощо.
      Як головний хормейстер Л.М. Венедиктов з 1972 року, плавно здійснюючи зміну виконавців, сформував чотири склади хору, забезпечивши не тільки високий рівень виконавства і традиції, але й бездоганність щоденного звучання колективу, що так важливо для збереження його форми. Усі ті болісні зміни, невідворотні під час такого процесу влиття в колектив нових голосів – прекрасних, проте, без будь-якого досвіду співу саме в оперному хорі, – були абсолютно непомітними для тих, хто приходив на вистави. Хор залишався таким само чудовим, динамічним, творчо зрілим й емоційним. Певною кульмінацією концертної діяльності став своєрідний бенефіс оперного хору у 2002 році, який критики назвали подією в мистецькому житті України. Тоді прозвучали складні твори – "Чотири духовні п'єси" Дж.Верді та "Хустина" Л.Ревуцького.
      З 1959 року – викладач, з 1979 року – професор Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського (тепер – Національна музична академія України імені П.І. Чайковського). Виховав понад 100 випускників, які зараз працюють у восьми країнах. Вони керують хорами в Америці, Канаді, Італії, Греції, Франції, Німеччині, Норвегії, Польщі.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 1194/2004 від 8 жовтня 2004 року за визначний особистий внесок у розвиток української культури, збагачення національної музичної та хорової спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність головному хормейстеру Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г. Шевченка, народному артисту України Льву Миколайовичу Венедиктову присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Народний артист УРСР (1974). Народний артист СРСР (03.12.1979). Член-кореспондент Академії мистецтв України (АМУ, 05.2005).
      Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1976, за постановку оперної вистави "Катерина Ізмайлова" Д.Шостаковича). Лауреат Премії імені М.В.Лисенка (1984), Премії "Визнання". Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1982), орденом Вітчизняної війни II ступеня (11.03.1985); орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ (07.10.2009, за визначний особистий внесок у розвиток українського оперного мистецтва, високу професійну майстерність, багаторічну творчу діяльність та з нагоди 85-річчя від дня народження), IV (07.09.2001, за вагомий особистий внесок у розвиток українського оперного та балетного мистецтва, високий професіоналізм) та V (08.10.1999, за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку оперного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 18.10.1994, за видатний внесок у розвиток українського музичного мистецтва, високу професійну майстерність), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (06.10.2004, за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку сучасного оперного та музичного мистецтва, багаторічну сумлінну працю і високу професіональну майстерність); орденом Пошани (01.2003, Росія), орденом "Merita della Republika Italiana" (1986, Італія). Відзначений Золотою медаллю АМУ (2004), орденом УПЦ преподобного Нестора Літописця (2004). Почесний громадянин Києва.