Возницький Борис Григорович
(16.04.1926 – 23.05.2012)
 

Возницький Борис Григорович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 806/2005 від 16.05.2005)

орден Держава

      Народився 16 квітня 1926 року у селі Ульбарів (Нагірне) Дубенського району Рівненської області. З початком війни перервав навчання в гімназії, а у 1944 році по досягненні вісімнадцяти років був мобілізований до лав Червоної Армії Дубенським районним військовим комісаріатом Рівненської області. 28 січня 1945 року командир кулеметної обслуги 1-ї кулеметної роти 1-го стрілецького батальйону 332-го стрілецького полку 32-ї стрілецької Верхньодніпровської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії 19-го стрілецького корпусу 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту старший сержант Б.Г. Возницький у наступальному бою за місто Клайпеда Литовської РСР придушив під сильним артилерійсько-мінометним вогнем супротивника одну кулеметну точку ворога, яка заважала просуванню нашої піхоти, за що був нагороджений медаллю "За відвагу".
      У 1950-1955 роках навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва; у 1956-1960 роках в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури на факультеті "Історія і теорія мистецтв".
      У 1960-1962 роках працював заступником директора з питань науки Музею українського мистецтва у Львові. З 1962 року – директор Львівської галереї мистецтв (до 4 лютого 1998 року – Львівська картинна галерея).
      Під його керівництвом почалися численні експедиції по Галичині, завдяки яким фонди музею поповнилися врятованими від знищення старими галицькими іконами, бароковою скульптурою тощо. Маючи в розпорядженні вантажівки, він зі співробітниками обстежував покинуті собори бароко, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі. В покинутому Нестерівському соборі міста Львів Б.Г. Возницький зняв з вікон полотна, що виявилися рештками оригіналів художника з Австрії Мартина Альтомонте доби бароко. Альтомонте приїздив в замок міста Жовква, де працював за замовленнями короля Яна Собеського. Зразки творів Альтомонте можна бачити в Олеському і Золочівському замку. Серед врятованих Б.Г. Возницьким картин – оригінали Симона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з міста Гданьск, вище згаданого Альтомонте. В містечку Городенка Івано-Франківської області Б.Г. Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев'яного вівтаря роботи Пінзеля. Собор і вівтар були створені на замову мецената Миколи Потоцького, найбагатшого серед меценатів України. На покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи самого Бертеля Торвальдсена. Пошук і рятування видатного витвору мистецтва належить Б.Г. Возницькому. Про твір Торвальдсена забули навіть на батьківщині відомого скульптора. З небуття до нащадків і патріотів України повернуто надзвичайні зразки мистецтва європейського рівня. За неповними підрахунками Б.Г. Возницький і його співробітники врятували близько 36000 витворів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Б.Г. Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.
      Експонатам ставало тісно в будинку на вулиці Стефаника. Почалася велика робота зі створення нових філій музею, яка завдяки його фанатичній відданості справі завжди увінчувалася перемогою. За його ініціативи у 1972-1975 роках було створено експозицію музею "Олеський замок". Після реставрації замку повернуто вигляд XVII століття. Тут відділ Львівської галереї мистецтв. Окрім замку, в комплекс реставраційних робіт включена реставрація комплексу колишнього монастиря капуцинів, де реставровані регулярний парк, один з перших в Україні. Будівлі колишнього монастиря (архітектор Мартин Добравський, 1739 рік, бароко) використовуються як фондосховища.
      Б.Г. Возницький – засновник музеїв: "Олеський замок" (1975), музей книги (першодрукаря І.Федорова) (1976), музей-садиба М.Шашкевича (1986), музей найстаріших пам'яток Львова (1990), музей "Русалки Дністрової" (1991), музей оборонної архітектури ХVІ століття в "П'ятничанській вежі" (1993), музей І.Г. Пінзеля (1996). Тривають роботи з відновлення Золочівського та Підгорецького замків. У 2000 році галереї передано колишній Палац Потоцьких на вулиці Коперника, де створено експозицію творів мистецтва XV-XVIII століття.
      За його ініціативи стародавні замки Галичини Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об'єднані у так звану "Золоту підкову". Завдяки Б.Г. Возницькому сучасникам стало відоме ім'я українського Мікеланджело – скульптора Йоана Георга Пінзеля. Борис Григорович багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурин, що став добре оснащеним експонатами музеєм на Сході України. Він займався відновленням оборонної башти в П'ятничанах, збереженням Бернардінського костьолу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів.
      Член Спілки художників України. Член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (06.1997-01.1998). Член-кореспондент Академії мистецтв України (Відділення синтезу пластичних мистецтв, секція естетики та культурології, 04.2006), почесний член Академії мистецтв України; президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (JCOM) от UNESCO (з 1995); член Комітету Національних премій України імені Т.Г. Шевченка (11.2005-12.2008).

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 806/2005 від 16 травня 2005 року за визначний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи директору Львівської галереї мистецтв Борису Григоровичу Возницькому присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      У 2010 році – довірена особа кандидата у Президенти України В.А. Ющенко у територіальному виборчому окрузі № 123 (Львівська область).
      23 травня 2012 року Борис Григорович Возницький загинув в автокатастрофі. Трагедія сталася близько 09:00 на автодорозі між селами Куровичі та Печенія Золочівського району Львівської області. Службовий автомобіль "ВАЗ-2104", за кермом якого перебував Б.Г. Возницький, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автобусом "БАЗ", що рухався за маршрутом "Під'ярків-Львів". Від отриманих травм Б.Г. Возницький помер. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле 67).
      Заслужений працівник культури України (1972). Заслужений діяч польської культури (1984). Доктор "Honoris causa" Краківської вищої педагогічної школи (1998), Варшавської Академії мистецтв (2004). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1989), премії імені Я.Кохановського (1990). Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (11.03.1985), медаллю "За відвагу" (05.06.1945); орденом "За заслуги" ІІ ступеня (19.04.2001, за вагомі здобутки у професійній діяльності, багаторічну плідну працю), Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 26.04.1996, за особисті заслуги перед українською державою в розвитку музейної справи, активну громадську діяльність), відзнакою Президента – Хрестом Івана Мазепи (23.02.2010, за вагомий особистий внесок у відродження історичної спадщини українського народу, багаторічну плідну професійну діяльність), ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (19.08.2011, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю); Золотою медаллю Академії мистецтв України (2006); орденом Командора (Польща, 2004). Почесний громадянин Львова.
      Автор видань "Олеський замок" (Львів, 1978), "Каплиця Боїмів у Львові" (Львів, "Каменяр", 1979), "Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель" (Львів, "Центр Європи", 2005), "Борис Возницький. Автопортрет на тлі часу" (2006), статей з питань львівської барокової скульптури ХVІІІ століття, української ікони ХІV-ХVІІ століття, археології.
      12 квітня 2013 року наказом Міністерства культури України № 306 Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім'я Б.Г.Возницького.

Возницький Борис Григорович. Львів. Личаківський цвинтар. Поле 67