Загребельний Павло Архипович
(25.08.1924 – 03.02.2009)
 

Загребельний Павло Архипович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 996/2004 від 25.08.2004)

Пам'ятники

орден Держава

      Народився 25 серпня 1924 року у селі Солошине Кобеляцького району Полтавської області. У 1941 році, закінчивши десятирічку, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артилерійського училища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941 року був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 року, після якого – полон, і до лютого 1945 року – фашистські концтабори смерті.
      У 1945 році працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 року – навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету. По його закінченні у 1951 році – майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі "Вітчизна" в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.
      Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала "Дума про невмирущого" (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.
      У 1961-1963 роках Загребельний працює головним редактором "Літературної газети" (пізніше – "Літературна Україна"), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: "Європа 45" (1959), "Європа. Захід" (1960), "Спека" (1960).
      У 1964-1979 роках – секретар, у 1979-1986 роках – перший секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій імені Т.Г. Шевченка (1979-1987). Депутат Верховної Ради СРСР 10-11 скликання (1979-1989), Верховної Ради УРСР 9-го скликання (1974-1979). Член КПРС (1960-1990), кандидат в члени ЦК КПУ (1974-1979), член ЦК КПУ (1979-1989). Член Комітету Національних премій України імені Т.Г. Шевченка (09.1996-11.2005).
      В другій половині 1950-х років П.А. Загребельним видані збірки оповідань "Учитель" (1957), "Новели морського узбережжя" (1958), повісті "Марево", "Там, де співають жайворонки" (1956), "Долина довгих снів" (1957). Протягом 1960-1970-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них: "День для прийдешнього" (1964); "Шепіт" (1966); "Добрий диявол" (1967); "Диво" (1968); трилогія "З погляду вічності" (1970); "Розгін" (Державна премія СРСР, 1980) – романну будову з чотирьох книг: "Айгюль", "В напрямі протоки", "Ой крикнули сірі гуси", "Персоносфера"; "Левине серце", (продовженням "Левиного серця" став роман "Вигнання з раю" (1985)); "Переходимо до любові" (1971); "Намилена трава" (1974); "Євпраксія"(1975); "Південний комфорт" ("Вітчизна", 1984). Після проголошення Незалежності опублікував романи "Гола душа" (1992), "Ангельська плоть" (1993), "Тисячолітній Миколай" (1994), "Попіл снів" (1995), "Зона особливої охорони" (1999), "Юлія" (2000), "Брухт" (2002), "Стовпотворіння" (2004).
      Одним із значних здобутків української прози став роман "Диво" (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману – Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: "Первоміст" (1972), "Смерть у Києві" (1973), "Євпраксія" (1975). Подіям української історії XVI століття присвячено роман "Роксолана" (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні – Роксолани – Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити "таємниці" характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця – таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі "Я, Богдан" (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII століття, зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України – такі риси найновішого роману письменника "Тисячолітній Миколай" (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово – це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.
      Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів – "Хто за? Хто проти?" ("День для прийдешнього"), "І земля скакала мені навстріч" ("З погляду вічності"); активно виступав з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів "Неложними устами" (1981). До неї ввійшла повість-дослідження "Кларнети ніжності", присвячена П.Г. Тичині.
      За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено – мін немає" (1966), "Лаври" (1974), "Ярослав Мудрий" (1982).
      Його твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 996/2004 від 25 серпня 2004 року за самовіддане служіння Україні, багаторічну плідну діяльність на ниві письменства, визначний особистий внесок у збагачення національної духовної скарбниці, утвердження гуманістичних ідеалів письменнику Павлу Архиповичу Загребельному присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Помер 3 лютого 2009 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 52).
      Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1974). Лауреат Державної премії СРСР (1980). Нагороджений орденом Жовтневої революції, орденом Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів, двома орденами "Знак Пошани"; орденом Богдана Хмельницького III ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (27.08.1999, за видатні особисті заслуги перед українською державою у розвитку національної літератури, багаторічну плідну творчу і громадську діяльність), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (25.08.2004, за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію української літератури і високий професіоналізм).
      20 серпня 2014 року у Києві на фасаді будинку, де у 1977-2009 роках жив Герой (вулиця Терещенківська, 5), йому відкрито меморіальну дошку.

Загребельний Павло Архипович. Байкове кладовище (дільниця № 52).


Загребельний Павло Архипович. Схема розташування могили на Байковому кладовищі (дільниця № 52)